Leggi questo articolo ad alta voce
Attiva il microfono e leggi con il tuo ritmo. Le parole si illuminano mentre procedi, e nulla ti ferma quando una viene pronunciata male.
Il tuo audio non arriva mai a MovaReader: a riconoscerlo è il tuo browser. Informativa sulla privacy
Accedi per conservare questa sessione nella cronologia delle letture.
КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА.
(Присьвячує ся Михайлу Якимовичу Бедразї.)
I.
Смутний і невеселий сидїв собі на лавцї у новій сьвітлицї, що́ відгородив від противної хати, конотопський пан сотник Микита Уласович Забрйоха. Хоч парень собі і чепурний був, а тут і у недїленьку сьвяту не брав білої сорочки, та й — прощайте у сїм слові — китаєвих, синїх штанів на ніч не знимав, так сердека у них і ночував, рад-рад що за північ допхав ся до дому; а там чи заснув чи нї, вже його, ще сонце не сходило, збудили. Зараз схопивсь, випозїхав ся, вичухав ся, помоливсь Богу, нюхнув разів тричи кріпкої роменської кабаки, прослухав що́ йому читали, дав порядок і, зоставшись сам у сьвітлицї, сїв на лавцї. Голова йому нечесана, чуб не підголений, пика невмита, очи заспані, уси розкудовчані, сорочка розхрістана; край його на столї люлька і гаманець, каламар, гребінець і повна карватка