Мовна політика й українська ідентичність: від Валуєвського циркуляру до сьогодення
Lee este artículo en voz alta
Enciende el micrófono y lee a tu ritmo. Las palabras se iluminan sobre la marcha y nadie te detiene por un error.
Tu audio nunca llega a MovaReader: lo reconoce tu navegador. Política de Privacidad
Inicia sesión para guardar esta sesión en tu historial de lectura.
Мовна політика впливає не лише на правила діловодства. Вона визначає, якою мовою можна видавати книжки, навчатися, працювати в установах і бути видимим у публічному просторі. В історії України такі рішення не раз звужували або розширювали можливості для української мови.
Валуєвський циркуляр 1863 року обмежив друк значної частини українських видань, зокрема релігійних і навчальних книжок. У ньому містилася формула, що окремої «малоросійської мови» не було, немає і бути не може. Для історика важливо не повторювати цю формулу як лінгвістичний висновок: це була позиція імперської адміністрації.
Емський указ 1876 року, підписаний російським імператором Олександром II в Емсі, розширив обмеження. Він забороняв друк більшості українських оригінальних творів і перекладів, ввезення українських книжок, публічні читання та театральні вистави українською мовою, а також друк українських текстів для музики. Указ не припинив уживання української мови, але істотно ускладнив її присутність у видавничій і культурній сферах.
У 1920-х роках радянська політика українізації підтримала українську мову в державних установах, освіті й видавничій справі.
