Lisez cet article à voix haute
Activez le micro et lisez à votre rythme. Les mots s’allument au fil de la lecture, et rien ne vous arrête quand l’un d’eux est mal prononcé.
Votre audio n’est jamais envoyé à MovaReader : c’est votre navigateur qui le reconnaît. Politique de confidentialité
Connectez-vous pour garder cette séance dans votre historique de lecture.
У маленькому старовинному містечку, яке знаходилося між високими горами та глибоким озером, жив старий годинникар на ім'я пан Тарас. Його майстерня була найцікавішим місцем у всьому місті, адже там постійно щось цокало, дзвеніло та ритмічно стукало. Полиці були заставлені сотнями різних годинників: від величезних підлогових з важкими маятниками до крихітних кишенькових, які поміщалися на долоні. Пан Тарас знав історію кожного механізму і міг годинами розповідати про те, як правильно доглядати за цими тендітними речами. Місцеві жителі поважали його за майстерність та мудрість, хоча дехто вважав його трохи дивним.
Кожного дня після школи до майстерні приходив дванадцятирічний хлопчик Марко. Він був дуже допитливим і мріяв коли-небудь навчитися створювати такі ж складні механізми, як його вчитель. Пан Тарас дозволяв йому спостерігати за роботою, але завжди повторював одне суворе правило. Він казав, що час — це найцінніший скарб, який ми маємо, і з ним не можна гратися.