Passer le texte de l’article
IX . Глиняна лялька Іван не впізнавав своєї жінки . Тепер вона навіть у будні носила шовкові хустки і дороге намисто . Вона часто зникала з дому і поверталася пізно , червона й весела . — Де ти ходиш ? — сердився Іван . Але Палагна тільки сміялася : — Що , мені вже й погуляти не можна ? Живемо один раз ! Скоро всі в селі знали , що Палагна пила в корчмі з мольфаром і відкрито його обіймала . Знав про це й Іван , але слухав усе байдуже . Він сам не розумів , що з ним діється . Сили покидали його , очі запали , і життя втратило смак . Навіть худоба вже не давала йому колишньої радості . Одного разу в корчмі Іванів друг Семен ударив Юру по обличчю : — А тобі що до Палагни ? Не маєш своєї жінки ? Тоді Іванові стало соромно , і він теж підскочив до Юри з топірцем . — Не чіпай моєї жінки ! — А ти купив її на базарі ? — закричав Юра . Вони почали битися топірцями , і кров заливала їм очі . Нарешті Юра зламав Іванів топірець . Іван зігнувся і чекав смерті . Але Юра раптом відкинув свій топірець убік . — На людину без зброї з топірцем не йду ! Тоді вони почали битися руками , і їх ледве розборонили . Але бійка нічого не змінила . Палагна так само не сиділа вдома , а Іван так само слабшав і майже нічого не їв . « Це мольфар мене сушить , — гірко думав він . — Хоче звести мене зі світу » . Одного разу Іван ішов повз хату Юри і почув за огорожею голос Палагни . Він знайшов дірку в паркані і зазирнув у двір . Юра тримав перед Палагною маленьку глиняну ляльку і показував на неї пальцем . — Якщо вб’ю кілок сюди , — шептав він , — у людини висохнуть руки й ноги . Сюди , в живіт , і вона не зможе їсти … — А якщо в голову ? — з цікавістю спитала Палагна . — Тоді вона вмре одразу . Іван зрозумів , що вони чаклують на нього . Він стиснув топірець і хотів перескочити через паркан . Але раптом уся сила покинула його . Навіщо ? Така , мабуть , його доля . Він опустив топірець і пішов геть . Він довго блукав горами , не бачачи дороги , а потім побачив , що сидить над річкою . Черемош шумів біля його ніг . І раптом Іван згадав , що саме тут колись переходила річку Марічка . Тут її забрала вода . Тепер спогади самі прийшли до нього . Він знову бачив миле обличчя Марічки , чув її голос і її пісні . А тепер нічого цього немає і ніколи не буде . Колись Марічка , а тепер він … « Що наше життя ? — думав Іван . — Як блискавка в небі , як цвіт черешні » . Сонце сховалося за гори . Настала ніч , і Іван відчув , що злі сили сильніші за нього . X . Танець із Чугайстром — Вставай , — будила Івана Марічка . — Вставай і ходім . Іван подивився на неї і зовсім не здивувався . Добре , що Марічка нарешті прийшла . Вони мовчки пішли вгору , у ліс , і при світлі зірок Іван добре бачив її обличчя . — Чого ти такий худий ? Ти хворий ? — спитала Марічка . — Я сумував за тобою , Марічко . — А пам’ятаєш , Іванку , як ми зустрічалися тут , у цьому лісі ? Ти мені грав , а я обіймала тебе за шию . — Пам’ятаю , Марічко , і ніколи не забуду . Іван бачив перед собою Марічку , але водночас знав , що це нявка . Тому він ішов з нею плече до плеча і боявся пустити її вперед , щоб не побачити , що в неї немає спини . — Давно хотіла тебе спитати : за що ти вдарив мене тоді , коли билися наші старі ?
Précédent Page 7 sur 9 Page 7 sur 9 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
