Passer le texte de l’article
— Ото біда ! — засміявся Лісовик . — Тут люди скоро хату ставитимуть , і то я не бороню , аби тільки не рубали живого дерева . Русалка жахнулася , бо не терпіла солом’яного людського духу . Вона пообіцяла всіх людей залоскотати й утопити . Але Лісовик наказав їй не поспішати , бо в тій хаті житиме дядько Лев . Він давній приятель лісу , і якби не він , люди давно б зрубали оцей старий дуб . Русалка образилася й пірнула у воду . Тоді з очерету полинула пісня сопілки , така ніжна , що весь ліс почав прокидатися . На вербі з’явилися сережки , береза зашелестіла листям , на озері розкрилися білі лілеї . З - за старої сухої верби вийшла Мавка в світло - зеленій одежі . Її чорні коси блищали зеленим полиском . — Ох , як я довго спала ! — сказала вона . — Довго , доню , бо вже й птахи повернулися з вирію , — відповів Лісовик . Мавка спитала , хто її збудив , і Лісовик сказав , що , мабуть , весна . Але Мавка подумала , що весна ще ніколи так гарно не співала . — Невже це Той , що греблі рве , так грає ? — здивувалася вона . — Ні , це людський хлопець , Лукаш , небіж дядька Лева , — пояснив дідок . — Він лишився сиротою з матір’ю , і дядько прийняв їх обох до себе . — Я хотіла б його побачити , бо він , певне , гарний ! — Не задивляйся на людських хлопців , бо для лісових дівчат це небезпечно , — попередив Лісовик . — Грайся з вітром , але минай людські стежки . Там не ходить воля , там журба носить свій тягар . Раз тільки ступиш на них , і пропала воля ! — Як це воля може пропасти ? Так колись і вітер пропаде ! — засміялася Мавка . Але з очерету вже виходив Лукаш , тож дідок і дівчина сховалися за деревами . III . Мавка лісова Лукаш підійшов до берези й дістав ножа , бо хотів напитися березового соку . Але Мавка вибігла з - за дерев і схопила його за руку . — Не руш , не ріж , не вбивай її ! — крикнула вона . — Що ти , дівчино , хіба я розбійник ? — здивувався Лукаш . — Я лише хотів набрати трохи соку . — Не треба , бо це її кров , і ти не пий крові моєї сестри ! — Ти березу сестрою називаєш , то хто ж ти така ? — Я Мавка лісова . Лукаш уважно подивився на неї , бо чув про мавок від старих людей , але ніколи не бачив жодної . Її очі були то зелені , то сині , як небо , то сірі , як хмара . — Ти таки дивна , — сказав він нарешті . — А чи гарна я тобі ? — усміхнулася Мавка . — Хіба я знаю ? — почервонів хлопець . — А хто ж тоді знає ? — здивувалася вона . — Он дика рожа питає : « Чи я хороша ? » , а ясен киває їй згори : « Найкраща в світі ! » Лукаш сказав , що думав , ніби дерева німі . — Німого в лісі в нас нема нічого , — відповіла Мавка . Вони сіли під дубом і довго розмовляли . Мавка розповіла , що ніколи не виходила з лісу . Їй здавалося , що вона жила завжди . Лісовика вона звала дідусем , а стару суху вербу вважала за матір , бо в ній вона спала цілу зиму . — А що ж ти робила там цілу зиму ? — спитав Лукаш . — Нічого , спала , бо взимку спить озеро , спить ліс і очерет . А мені снилися білі сни , тихі й чисті , як сніг . — Як ти гарно говориш . . . — Твоя сопілка має кращу мову , тож заграй мені , а я погойдаюся , — попросила Мавка .
Précédent Page 2 sur 10 Page 2 sur 10 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
