Passer le texte de l’article Touchez un mot pour voir sa traduction
— Ми тут , а хто нас кличе ? — запищали Злидні . — Геть , ніхто вас не кликав ! — Мавка заступила їм двері . — Слово вилетіло , то назад не вернеться ! — відповіли вони й сіли на порозі . — Дай нам ту калину , що в тебе біля серця ! — Це моя кров ! — Дарма , бо ми любимо кров ! Один Злидень кинувся на Мавку й почав смоктати калину , а інші гризлися між собою , як собаки . Тоді Куць кинув у вікно грудку землі й розбив шибку . У хаті прокинулася мати й почала будити Килину , і скоро звідти почулася гучна сварка . — Ну й невістка , і де ти взялася на нашу голову ? — кричала мати . — А хто вам велів мене сватати , коли мали ту лісову дівку ? — кричала Килина . — Дурний Лукаш , що проміняв її на тебе , бо вона була така покірна й добра ! Нарешті Килина вибігла з хати з відром і помчала по воду , а Злидні тим часом шмигнули в сіни . IX . Верба й сопілка Повертаючись від струмка , Килина помітила під стіною Мавку й смикнула її за плече . — Сон мене змагає , зимовий сон . . . — ледве промовила Мавка . Килина відкинула їй серпанок , упізнала її й почала допитуватися , чого вона сюди прийшла . Вона спитала , чи Лукаш був її коханим . — Колись був ранок ясний і веселий , але тепер він уже вмер . . . — відповіла Мавка . — Ти божевільна ! — Вільна я , вільна . . . — Геть , чого ти тут стоїш ? — Стою та дивлюся , які ви щасливі . — А щоб ти так і стояла навіки , як диво ! — злісно сказала Килина . Тієї ж миті Мавка обернулася на вербу із сухим листям і плакучим гіллям . З хати вибіг Килинин хлопчик і спитав , хто тут застромив суху вербу . Він вирізав із неї гілку на дудочку й побіг до хати . Тоді з лісу вийшов Лукаш , худий , із довгим волоссям , без свити й без шапки . Килина зраділа , але одразу почала сваритися , що його так довго десь носило . — Мовчи , а краще скажи , де дядьків дуб ! — гримнув Лукаш . — А що ж нам було , з голоду помирати ? Прийшли купці й купили , — відповіла Килина . — Дядько Лев заклявся його не рубати ! — Дядька Лева вже немає на світі , то що нам із його закляття ? — сказала Килина . — Я б і весь ліс продала , бо ми ходимо по ньому , як вовкулаки , то скоро й самі завиємо ! Лукаш у жаху затулив їй рота . Потім він напився води з відра й тихо спитав , чи не приходив сюди хтось без нього . Килина злісно посміхнулася й сказала , що чекати йому вже даремно . Тут із хати вибігла мати , обійняла сина й одразу почала скаржитися на Килину , а Килина на матір . Обидві кричали все голосніше , аж поки Лукаш не витримав . — Дайте мені хоч годину спокою , бо ви хочете , щоб я не тільки з хати , а й зі світу пішов ! Мати сердито пішла до хати й на порозі штовхнула хлопчика , що вибігав із сопілкою в руках . Малий попросив Лукаша заграти , бо сам він грати не вміє . Лукаш спершу відмовився , але потім таки взяв сопілку . — Гарна , а з чого ти її зробив ? — Он із тієї верби , — показав хлопчик . Лукаш почав грати , спершу тихо , потім голосніше . Сам того не помічаючи , він заграв ту весняну пісню , яку колись грав Мавці . І раптом сопілка заговорила словами :
Précédent Page 8 sur 10 Page 8 sur 10 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.