Passer le texte de l’article
— Постій , постій , — сказала Рифка , а коли той завернувся , висипала йому в шапку одержані від садівника веприни . Комінярчук , урадуваний , побіг , кусаючи та висисаючи веприни , а Рифка пішла до своєї спальні , дрижачи всім тілом , з голосно б'ючим серцем , замкнулася , сіла на софці , відітхнула глибоко , щоб успокоїтися , і зачала читати : „ Я видів її ! Господи , що за краса , що за лице , що за очі ! Мене тягло до неї , я не міг опертися . Їхала в бричці кудись на Задвірне передмістя , я стрінувся з нею несподівано . І я відразу мов одурів , так , одурів . Я кинувся перед коні — пощо , нащо — і сам не знаю . Я , бачиться , хотів зупинити бричку , щоб розпитати її , хто вона . Але коні перепудилися мене і шарпнули в бік . Вона скрикнула , погляділа на мене і поблідла . А я , учепившися за васаг брички , волікся по дорозі по камінню . Я не чув болю в ногах , а тільки дивився на неї . „ Я люблю тебе ! Хто ти ? “ — сказав я їй . Але втім обернувся візник і вдарив мене пужівном по голові так сильно , що я з болю пустив бричку і упав серед дороги . Бричка поторохтіла далі . Вона знов скрикнула , озирнулася , — більше не тямлю . Я , правда , схопився ще на ноги , щоб бігти за нею , але забіг тільки два кроки і знов упав . Мої ноги порозбивалися о каміння , з них текла кров , голова боліла і напухла , — я трохи не зомлів . Надійшла баба , дала мені води , перев'язала ноги , і я поволікся до хати . Лежу і пишу до тебе . Зладь на завтра і передай комінярчуком трохи грошей , десять ринських , — чуєш ? Тепер коло мене чужі люди ходять , могли б доміркуватися “ … Рифка , не дочитавши до кінця , впала зомліла на софку . VII . Було то вечором . Матій і Бенедьо повертали з роботи і сиділи мовчки в хаті при млявім світлі невеличкого каганця , в котрім горів , шкварчав і порскав нечищений бориславський віск . Бенедьо вдивлявся в плян , розпростертий перед ним , а Матій , сидячи на своїм малім стільчику , латав свої ходаки . Матій від того вечора , коли Мортко сказав йому , що „ їх справа скінчена “ , був мовчазливий , мов прибитий . Бенедьо , хоч і не знав докладно , що це за справа , все таки дуже жалів Матія і рад був допомогти йому , але , з другого боку , не смів зачіпати його , щоби не розворушувати в нім наболілого . Скрипнули двері , і до хати війшов Андрусь Басараб . — Дай , Боже , час добрий , — сказав він . — Дай , Боже , здоров'я ! — відповів Матій , не підводячися з місця і витягаючи дратву . Андрусь сів на лаві під вікном і мовчав , роззираючися по хаті . Очевидно , він не знав , від чого би то зачати бесіду . Далі звернувся до Бенедя . — А що в тебе , побратиме , чувати ? — От , увійде , — відповів Бенедьо . — Щаститься тобі якось в нашім Бориславі — сказав трохи гризько Андрусь . — Чув я , чув . Та ти тепер великі гроші береш денно при своїй фабриці ! — По три ринські денно . Не надто то багато як на майстра , але як на бідного помічника , то певно , що досить . Треба буде дещо послати мамі , а решту … ну , та вже про решту поговоримо пізніше , як усі зійдемося . Я думав дещо трохи над нашою долею … — Ну , і що ж ви видумали ? — спитав Андрусь . — Будемо говорити про те на зборі . Але от тепер стараймося деяк потішити побратима Матія , адіть , який ходить ! Я вже й сам хотів дещо балакати , але що , бачите , замало ще його знаю … — Та я власне для того прийшов , — сказав Андрусь . — Побратиме Матію , пора би тобі розказати нам , що в тебе за справа була з Мортком і чому вона тебе так обходить ?
Précédent Page 68 sur 154 Page 68 sur 154 Suivant 