Passer le texte de l’article
VIII Над'їхала осінь , вельможна пані , богата хазяйка . За нею тягнуться непереглядні стада волів , табуни коней , ряди возів , навантажених сіном , снопами та мішками . Над ними стоїть курява , за ними простягається земля , висилена , сіра і сонна . Махнула осінь на ліси — і вони зацвіли пурпуровими , сірими та жовтими красками , зашуміли глибоким та важким стогоном , тугою за минулим літом . Махнула в повітря , і воно заповнилося роями ластівок , ключами журавлів , стадами диких гусей та інших пташок , що тихо , мов осінні мряки , тягли на південь . Махнула на ріки , і риба почала ховатися в найглибші місця та печери для зимівлі . Махнула на села , і вони здулися скиртами та повними оборогами , оживилися отарами овець та чередами скоту , що досі кочували по високих полонинах , а тепер вертали на зимівлю . Небо ще чисте і безхмарне , але звільна блідне , а поля під ним жовкнуть , сіріють під стернями , чорніють під парами , шелестять тугою по пережитих хвилях літніх радощів . Сади , ще недавно обтяжені плодами , звільна позбуваються їх , осипаються з листя і доливають і свій шум до широкого моря меланхолії , що розлилося над усею країною . Тілько люди не чують тої меланхолії . Вони бадьорі , ситі і горді щасливо перебутою працею , обсмалені літніми спеками та повні гордощів і самозадоволення на вид тих богатих скарбів , видертих із рук природи . Квилять скрипки , дзвенять колокільця , гудуть баси , земля стугонить під важким , тактованим гупанням сільських танцюр , що вибивають гопака на токах або на подвір'ях . Чути веселі вигуки , срібні реготи дівчат та шепоти лицяння , — починається той новий великий шум ситого і п'яного життя , так характерний для нашого села . З ранку до вечора скрізь біля хат теркочуть терлиці , немов сваряться зуб за зуб . А широким полем , безлюдною дорогою сунеться і теркоче маленький візок , запряжений одним маленьким конем , а сидження в тому візку займає один чоловік — пан не пан , але й не селянин , ніби урядовець , як видно по мундурі , але й не урядовець , бо той мундур не має ніякої виразної форми , радше якась недоладна імітація , ніж дійсний урядовий стрій . Він їде згорбившись , невеличкий та сухорлявий , мов купка нещастя на своїм мізернім возику . На голові в нього білий , а властиво від старості брудно - сірий циліндер , під ним острий , лисячий ніс , неначе вітрить дорогу , цапина борідка , немов опирається на груди , рука механічно раз по разу махає батіжком над шкапиною , ані разу не вдаряючи її , уста так само раз по разу цмокають , а очі шниряють по опустілих полях і лісах , числять отари овець і череди худоби , що сям і там здоровенними латками сунеться по стернях та толоках , а лице його замітно жовкне і стягається , заострюється на сей вид . Правдиво осіння фізіономія . А за ним і біля нього , як далеко оком кинеш , снується бабське літо та виблискує до сонця своїми срібними нитками ; се його мрії , його завидющі думи , що сіткою снуються по тих благословенних полях , се ті малесенькі павучки , що й тут шукають собі здобичі . Ось перед ним село , і він ще дужче кулить свою фігуру , в'їздячи в громадську лісу , немовби чуючи тут якийсь ворожий дух для себе . Його очі , мов руді миші , бистро забігають на кожде подвір'я , слідять за кождим рухом на вулиці , але лице набирає при тім якогось труп'ячого виразу , воно робиться , немов дерев'яне , байдужне і безучасне , тілько інколи якийсь злобний , холодний усміх розтягне його бліді , безкровні губи . Та ось на вулицю вибігли діти , ціла юрба , і , побачивши незвичайну появу , раптом закричали в один голос : — Біда їде ! Гей , гей , біда їде ! Сей крик немов оживлює тихе село .
Précédent Page 52 sur 73 Page 52 sur 73 Suivant 