Passer le texte de l’article
А збентеженую душу образ лютої стихії вабить , тягне невідступно ; вуха ловлять кожен вигук , кожен шелест , подих вітру , очі ловлять кожну искру , кожен рух в червоних хмарах , а уява владно пише - вимальовує картину : там покірнеє сконання беззахистної рослини , там безладня біганина , крики розпачі , змагання переляканих звіряток , вітру скіглиння зловроге , тріскот , гугот , хижий регіт невтриманої стихії . Вкупі все : надії , роспач , хіть життя і смерть видима , і тріумфи , і зневага — все злилося там докупи і в палкому пориванні келих вщерть переповняє . Смерть п'яніє з того трунку і , торкаючись об келих необорного життя , „ віват ! “ дико репетує і схиляється в дрімоті . А життя на п'яний вигук тихим словом одмовляє : „ да воскресне ! “ Все - ж то там , на тому боці ! . . А на сьому ? — смуток , тиша , вохкий морок , неодмовленим питанням у безладді крутить вітер пил та сміття шляхове … Відбляск заграви одбився , запалив нужденну душу і , як вихор од пожежі , мчить її в той край далекий — де життя росколихалось , наче хвилі окіяну : серце проситься туди , серце лине в небезпеку , до страхів , до саможертви , до величної звитяги . Геть од сонного мо ̀ року , од огидлого безділля ! Ген туди , де ллються ріки — ріки праведної крови , де горить душа в надіях , де летять побідні гискри , а згоряюча неправда димом стелеться додолу , — де ціна життя дешева , а ціна свободи й правди піднеслася як ніколи , піднеслася над усе ! де охочі саможертви шлях широкий устеляють до вселюдського ясного щастя , волі і братерства ! Але все те там далеко ! Тут же темно скрізь і глухо і в огидлому мороці чуєш , як якісь істоти скрізь плазують обережно , чіпко держучись одного скарбу — власного життя , а за другії скарби ім байдуже ! і не марять ! Та коли й гадати їм , заклопотаним в шуканні стежки певної в тѐмряві , де - б найкраще , вигідніще зберегти свій скарб шкляний ! Вгору ніколи ім глянуть од поважної роботи і на закиди , на поклик як ся ніч вони глухі ! . . В небі заграва згасає , город твердо , тяжко спить , заблудившись , у безладді , квилить вітер тиху скаргу , очі пилом засипає , а важкий морок стає ще темніщій , ще густіщий … Самоцвіти . М . Вороному , самоцвітові Українського письменства . Як хмара , як покрів гробовий , лежав над Вкраїною гніт стародавній . У хмарі прочнулась і нишком росла громовина — копичилась грізная сила . І ось — блискавиці заграли , ревнули громи , а вітри — гуррікани роздерли той покрів мертенний . Ще , жахом обвіяна , стогне земля , улита крівавим дощем , але вже гроза одгреміла і танучи плинуть в безладді розірвані хмари . І ось — в предчутті свого сонця , освячена жертвами , окроплена кровію , слізьми обмита , воскресла заплакана Мати . Врочисто вітайте воскреслу Владарку ! Будуйте будинок нового життя ! Бийте , ломіть без жалю і нагання усі старовинні здобутки неволі : тюрми , кайдани , глибоки льохи , високії мури , тісні закамарки старого життя ! У - щент , до підвалин руйнуйте ! Хай гине в руїнах все темне , лихе , все трухляве , гниле та мерзотне . Та тільки , — руйнуючи , добре подбайте та з грузу коштовні оздоби уважно эбірайте . Грубі ґраніти — в підвалини міцні , дерево , цеглу та мармур — у стіни , мід'ю та крицею добре скрепляйте будівлю , вікна виводьте високі - високі , а двері широкі щоб сонце проймало будівлю , щоб вхід туди вільний усякому був . Не жалуйте праці , не жалуйте коштів , несіть подарунки та добре пильнуйте , щоб часом в руїні під навалом грузу не зникли коштовні оздоби колишні . Шукайте , пильнуйте : срібло та злого і в смітті дзвенить , самоцвіти й крізь бруд зашекріють . Знайшовши , обвіявши порох , несіть обережно і радо в новую будівлю : будуєм - бо ми не тільки фортецю , не тільки оселю гостинну — будуємо храм віковічний , храм величі , щастя й краси .
Précédent Page 35 sur 53 Page 35 sur 53 Suivant 