Passer le texte de l’article
Усе в них було , не було тільки дітей . Бог не дав їм ні сина , ні доньки , хоча вони просили про це багато років . А роки йшли один за одним . Дід і баба старіли , і смерть з косою вже стояла в них за плечима . Часто вечорами вони сиділи разом біля печі і думали про одне й те саме . Хто їх догляне на старість , коли вони вже не зможуть працювати ? Хто стане для них рідною дитиною ? Хто заплаче над ними , коли вони помруть ? Хто поховає їх по - людськи і помолиться за їхні душі ? І ще одна думка не давала їм спокою ні вдень , ні вночі . Кому залишиться їхнє добро , яке вони збирали все життя ? Хата , садок , млин і пасіка дістануться чужим людям . Чужі люди не згадають їх добрим словом , а тільки посміються з них і швидко все розтратять . Тяжко бідним людям годувати дітей у старій хаті без даху . Але ще тяжче старіти без дітей у багатій хаті , де все є . Старіти , помирати і залишати все , що маєш , чужим . Так думали дід і баба , і їм було дуже сумно . III . Дитина за ворітьми Одного літнього ранку , у неділю , дід і баба сиділи на приспі . Приспа — це низька земляна лавка , яку робили вздовж стіни хати . Вони вдягли чисті білі сорочки , як на свято , і сиділи поруч , як завжди . На небі світило сонце , і не було ані хмаринки . Навколо було тихо й гарно , як у раю . Але в серцях у старих було горе , і воно ховалося там , як звір у темному лісі . Хто знає , яке це було горе ? Може , старе , яке давно спало і тепер прокинулося . А може , вони вже думали про останню дорогу до Бога , у яку колись треба йти кожному . Довго вони мовчали , а потім дід тихо сказав : — Насте , а хто нас поховає , коли ми помремо ? — Сама не знаю , — відповіла баба . — Я якраз про це думала весь ранок , і мені стало так сумно . Ми старі й самі на світі . Для кого ми збирали все це добро ? Дід раптом підняв руку і повернув голову до воріт . — Стривай ! Ти чуєш ? Хтось плаче за ворітьми , ніби мала дитина ! Біжімо швидше ! Я ж казав тобі , що щось буде ! Вони схопилися обоє і побігли до воріт , як молоді . Біля воріт вони зупинилися і замовкли . Біля самого перелазу лежала дитина . Перелаз — це місце в паркані , де можна перелізти на подвір’я . Дитина була сповита , тобто загорнута в пелюшки , а зверху її вкрили новою свиткою . Свитка — це довгий селянський одяг з грубого сукна , який носили і чоловіки , і жінки . Мати сповила дитину не туго , щоб їй було добре лежати . Вона віддала синові свою останню свитку , хоча надворі стояло тепле літо . Старі стояли мовчки , дивилися на дитину і молилися . А дитина ніби просила їх про щось . Вона витягла з пелюшок маленькі ручки і простягла їх до старих . Потім вона замовкла і тільки тихо схлипувала , ніби вже не хотіла плакати . — Ну що , Насте ? — сказав дід . — Я ж казав ! Ось тобі і щастя , ось тобі і доля , і ми тепер не самі на світі . Бери дитину і сповивай її знову . Ти тільки подивися , яке гарне ! Неси його в хату , а я сяду на коня і поїду в Городище по кумів . Куми — це хрещені батьки , без яких не можна хрестити дитину . Дід поїхав верхи , а баба обережно понесла дитину в хату . Дивно живуть люди на світі . Один батько проклинає свого рідного сина і виганяє його з хати . А інший , бідний , заробляє кілька копійок тяжкою працею . Він купує свічку , ставить її перед іконами і плаче , бо Бог не дав йому дітей . Дивно живуть люди .
Précédent Page 2 sur 7 Page 2 sur 7 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
