Passer le texte de l’article Touchez un mot pour voir sa traduction
Раптом гість побачив у темному кутку два великі блискучі очі . Це була та сама дівчинка з золотою косою , і вона вже не спала . — Це моя донька , — сказав Данило . — Марусю , підійди до нас . На Марусі була вишита сорочка , синя спідниця й червоний пояс , а в косах ще були червоні квіти . — Ти слухала нашу розмову ? — спитав батько . — Я не хотіла слухати , але я почула , а потім уже слухала . — І що ти почула ? — Я зрозуміла , що наш новий друг мусить швидко дійти до Чигирина . Він мусить побачити гетьмана , щоб урятувати Україну . — Ти все зрозуміла , — сказав батько . — Тепер слухай : про це ти не скажеш нікому . Ти знаєш , що таке таємниця ? — Це те , що треба берегти за будь - яку ціну , — відповіла Маруся . Тієї ж хвилини надворі зашуміло , затупотіли коні й закричали чоловіки . У кімнату вбігла мати , бліда як полотно . — Солдати ! Їх дуже багато ! — Не треба втрачати голову , — сказав Данило . — Крук і Ворошило , ви спите . Ви прийшли купити в мене волів і випили забагато . Жінка й донька шиють , а мене нема вдома . Потім він сказав гостеві , що вікно з кухні виходить у садок , і повів його за собою . Виходячи , батько глянув на доньку , і Маруся зрозуміла цей погляд . Солдати били в двері , а офіцер із червоним лицем розбив вікно й наставив на матір пістолет . Мати довго не могла відчинити замок і так дала гостеві трохи часу . Нарешті солдати вбігли в хату й шукали всюди , як вовки . Крука й Ворошила побили батогом і зв’язали , а тоді в хату спокійно ввійшов Данило . Він сказав офіцерові , що ніколи не чув ні про якого запорожця . Ворошило вдавав дурня й довго розповідав про волів і про ярмарок . Офіцер аж почервонів від злості , але інший офіцер сказав , що вони цілий день нічого не їли , і солдати сіли вечеряти . А де була Маруся ? Тиха , як тінь , вона пройшла між солдатами й кіньми і тепер стояла в садку під великою вишнею . Маруся стала на коліна , поцілувала рідну землю й попросила Бога про допомогу . Вона довго шукала між деревами , поки не побачила високу тінь . Гість ішов до річки , де стояв човен . Маруся побігла за ним і схопила його за руку . — Ні , тільки не човен ! — прошепотіла вона . — Річка як дзеркало , на ній усе видно здалеку . Гість дуже здивувався , але не показав цього . Він поклав руку дівчинці на голову й спитав , що вона тут робить . — Річка не веде до Чигирина , а я знаю , як туди дійти , — сказала Маруся . — У степу батько має стайню з волами , і там стоїть великий віз із сіном . Ти сховаєшся в сіні , а я поведу волів до пана Книша . Він друг мого батька . — Хто дав тобі цю думку , Марусю ? — Одна казка про розбійника , — відповіла дівчинка . III . Казка про розбійника Вони взялися за руки й пішли берегом річки . — А батько не буде сердитися ? — спитав посланець . — Батько глянув на мене , і я все зрозуміла . Його очі сказали , що для цього чоловіка треба все покинути , навіть нас . — Тоді веди мене , а дорогою розкажи свою казку . Я дуже люблю казки . І Маруся почала : — Жив колись один козак , і він віддав доньку заміж за гарного парубка . Але дівчині не подобалися очі цього парубка . Чоловік повіз її далеко , у великий замок серед темного лісу . Кожного вечора він їхав кудись зі своїми товаришами й повертався через кілька днів .
Précédent Page 2 sur 9 Page 2 sur 9 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.