Passer le texte de l’article
XII . Другого дня було Маковія . Бондариха пекла паляниці й пироги з яблуками . Настя серед двору вимішувала свині дерть у цебрі . Була аж червона од пари , розбилась од роботи коса . Виріс Вітя , в байовому наряді : поверх блузки — грізно одвисав наган ( замість куль у нього , правда , було натикано жолуддя ) . Рішуче підійшов до Насті і мовчки подав згорнутий папірець . Настя одкинула ліктем пасмо коси , що падало на спітніле обличчя , кінчиком пучок взяла лист і , не читаючи , сховала його за пазуху . Вітя , не озираючись , пішов на город . Там він пригнувся за бузиною і в дірочку крізь лісу почав зорити за Настею . Настя нашвидку скінчила роботу , витерла об фартух руки , вийняла лист . Далі сполохано озирнулася по двору і , тільки звірившись , що нікого немає , розгорнула папірець і почала читати . Лице спалахнуло , зачервоніло , як вогонь . Швидко сховавши папірець назад , подалась до хати . — Ага ! — задоволено подумав Вітя . Пішов на город . А Настя , нашвидку переодягнувшись , вже мчала до Соні . Соня сиділа коло свого столика , низько схилившись над паперами , і складала якийсь відчит . Тільки побачила Настю , зразу кинулась . Настя була задихана й схвильована . — Що таке трапилося , Насте ? — одсовуючи папір , швидко запита Соня . Настя вхопила її в обійми , до плеча лицем притулилась . Груди у неї хвилювалися і двигтіли , чути було , як билося серце : — Ой , Сонечко , голубочко ! Чи ти знаєш , що мені всього осталось жити дві годиночки … — схилила нижче голову на груди подрузі . — Як ? — теж схвилювалась Соня . Настя нишком , не підводячи голови з грудей : — Буде мене Вітя стріляти через дві години з нагана у саме серце . — Та що ти кажеш , Настуню ! — крикнула Соня , злякана , темні її очі , як фіялки , ще темніші стали . Настя вийняла папірець . Обидві схилили до нього голови , читають : „ Дальше я не можу чекати . Ми мусимо одружитися . Відповіли чекаю через дві години на рові за городом . Знай , — я не жартую . Коли не вийдеш , — куля нагана проб'є твоє зрадливе серце “ … — А самопал є в нього ? — злякано крикнула Соня . — Наган , — смутно одказала Настя , — на поясі висить . — Що - ж тепер робити ? — Я вже й сама не знаю , що мені робити … — І всього - ж тільки дві години , дві годиночки дав строку … Соню хвилювали різні почуття і раптово одно із них спалахнуло , погасивши инші . Оченята блиснули не по дитячому гордо , схопилась , стукнула кулаком об стіл : — Та яке - ж він має на це право ? А як ти його не хочеш ? А як ти його не любиш ? Що це таке ? Рабство ? . . — Почала схвильовано ходити по хаті . — Цього не можна так залишити ! Я піду йому сама скажу . Ходить швидко - швидко . Сіла поруч . — Настуню , доручи мені поговорити з ним — гаразд ? … Настя погодилась . XIII . Вітя марширував за городом попід вербами . Хмурив брови , поправляв наган коло боку , одкашлювався і шепотів щось губами . Иноді вибирався на рів і дивився у двір — тоді на обличчі його заявляв злодійкуватий вираз . Потім знову хмурився й ходив уздовж рову . У дворі в Бондарихи щось загуркотіло , і незабаром Вітя почув радісний голос товаришів . Став на рові , виглядає . В дворі стояв віз , на возі — якась діжка . Метушились Валя , Василь , Кость . Між ними дядько Кирило . „ Це щось цікаве “ , — торкнуло Вітю . Проте , вирішив бути твердим : „ не піду “ . Почав знову ходити . І сидів , і лежав , — ніхто не виходив . Тимчасом запал проходив , і брали позіхоти . Тоді він люто водив очима , скреготав зубами і знову починав ходити , мимрив : „ Што ти , стєрва “ , чвиркав через зуби . Аж ось із двору почув голос Василя : — Вітя , гов ! Вітя , де ти ? Вітя витягнув голову , щоб обізватись , далі схаменувшись стримав себе . — Вітя , іди ме - еду їсти ! — гукав Василь . Тут уже Вітю так щось рвануло за плечі , що він , забувши про все , вибриком подався до хати . З грудей у нього випирало якийсь радісний , дикий викрик .
Précédent Page 28 sur 36 Page 28 sur 36 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
