Passer le texte de l’article
— Кость ! — гукають за гурту . Кость злякано кидає нашвидку Насті : — Хай розкажу після . — Хотів бігти , знову на хвилинку спинився , пригнувся , стиха : — А потім ти мені приснилася … Далі повернувся : — Іду ! — і вистрибом через колодку : — Го - го - го ! . . Замість скатерти — на моріжку рядно , миска , дерев'яні ложки . Крізь віти груші де - не - де просвічує тоненький ретязок місяця , кладуться мережані на рядно тіні од віття . Сідають круг миски , шумко , весело . — Вітя , де ти там ? вечеряти ! Вітя , що гайнув уже скрізь по двору , приглядаючись , виходить із - за хати , з садка , стиха : — Що то у вас під хатою ? — Де ? — Та отам у садку : якісь пірамідки чи пам'ятники … Василь зареготав : — Та то - ж наша пасіка ! . . То вулики стоять . Регочуть , біжать дивитись . … Вечеряють … Настя підсипає галушок . Вітя глянув збоку на Валю і підморгнув оком : — Пам'ятаєш : „ Насте , г - о - ов ! “ Валя пирскнув у ложку , як кіт , одвернувшись , кашляє , мов похлинувся . Кость ложку од себе , хапається за груди : пирск ! пирск ! — Що там таке ? . . Кругом у селі тихо . Тільки в дворі у вдови Бондарихи гомінка вечеря ; вигуки , сміх — луна на все село … Гості у Бондарихи із Київа … Настя винесла рядна й подушки , та й сіла з гостями серед двору на колодках . Матери немає , і в Насті той задиркуватий вигляд , ті лукаво приплющені очі , як і в школі . Гості , заскучавши за літо , так і липнуть ; один одного одпихає : „ дай я посиджу трохи коло Насті ! Тепер я ! Тепер я ! “ А Настя все чогось одставляє руку . Кость добре помітив : у полі Настя була без персня — тепер уже вспіла надіти . Позирає Кость на той перстень , як кіт на сало . — Товариші , хто вхватить , того буде ! Зняла перстень , замахнулась рукою , ніби пошпурила його у кропиву . Всі , як один , кинулись в бур'яни . Регоче , знову показує перстень : — Та не лізьте там , — тільки руки пожалите : ось - де він ! Вийшов із клуні Василь , побачивши в руці перстень , сердито : „ ну , цей перстень сидить мені в печінках : давай його сюди “ . Кинувся одіймати . Настя злякано завищала , випручалась , швидко втекла . Хлопці — за рядно , за подушки — вистрибом у клуню : — Ну , хлопці , завтра в поле ! Гляди - ж , гляди , Василю , збуди нас завтра ! Василь тільки осміхнувся : — Добре ! V . Як завжди , перший прокинувся Кость . Глянув туди , де спав Василь : тільки ямка на тому місті в сіні ; визирнув із клуні : сонце геть - геть піднялося . Почав будити : — Хлопці ! вставайте , бо вже всі пішли в поле . Помалу почали ворушитись , потягались , позіхали . Здавалось , спали одну мить . Озираються : на воротях — записка . Пише Василь : „ Хліб , сало , огірки — в хаті на лаві . Снідайте , обідайте самі . Мати будити не звеліли . Ключ — у ступі “ . — Де ? Де ? — кинулись Вітя й Валя . Кость знову дивиться на папірець . — У ступі . — А що воно таке — ступа ? — А морока його знає , — знизав плечима Кость . Всі засміялись . — От так штука ! — Що - ж його робити ? Стоять , чуманіють . — Ну , та нічого , — підождемо якось . Пішли до ставка . Ідуть селом , розглядають , а село старе , бідне , стародавнє . Похилені хатки , ліса трухла , дворики в бур'янах , а по дворах терниця , сани , мотовило визирає із під стріхи , — все дерев'яне , ветхе … Не село , — музей старовини . Хлопцям чогось пригадались поганські часи , що про них читали в школі . Бракувало тільки посеред села якогось ідолища , хоч , правду кажучи , днище , що стояло коло однієї хати на призьбі , дуже його нагадувало . Все змайстроване аби - як і аби - з - чого , дерев'яне , трухляве . Так ніби люди жили тут не цілі віки , а тільки оселилися вчора , щоб як пережити , то пережити один тиждень , або два . А ось і кооперативна крамничка , що скидається на курник , замкнена величезним залізним замком . Сельрада хилиться з гори , червона зірочка над дверима , така самітня , мов її буйним вітром занесло з Київа .
Précédent Page 10 sur 36 Page 10 sur 36 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
