Passer le texte de l’article
VII . Ішли в поле до схід сонця , спотикаючись , роздираючи кулаками невиспані очі , згинались од холоду . Нічого в світі так не хотілось , як спати . Здавалось , упав - би й заснув : у рові — в рові , в бур'яні — бур'яні , хоч на камінні . Коли - б це вдома — крик , бунт підняли - б , тепер ідуть . Починати роботу — чиста мука : руки болять , ноги болять , спина болить . Помалу - помалу , мов не своїми руками , беруться за граблі . Аж де - далі руки , ноги , все тіло ніби соком наливається , міцніє . Пригріло сонце , і втома зовсім розтала , як віск . Робота загорілась . … По обіді з третьої різи біжить стернею смуглява дівчина . Чорноока , жива , з червоною на грудях краваткою . — Здорова , Настуню ! Прибігла , обнялися . Цмок , цмок … — Скінчила ? — Скінчила . — А куди далі ? … Зоторохтіла . — Надовго , Соню ? — обізвалась до дівчини Бондариха . Соня повернулась . — На жнива , тьотю ! — І знову до Насті : — Знаєш , Насте , мені роботи - роботи ! Обслідувати економічний стан села , вияснити число незаможників , куркулів , зробити доклад про яслі , число грамотних , неграмотних , жінвіділ , лікнеп , читальня … Засипала , засипала , стулила губи , запишалась , похитує головою : — Роботи - роботи ! — а сама вже не зводить очей з хлопців . Далі стиха щось нишком питає Настю , кидаючи допитливі погляди на хлопців . — Товариші , — дипломатично звертається Настя до хлопців , — ось товаришка Соня пропонує … Слово перехоплює сама піонерка . Довірливо , сміливо , як до знайомих : — Товариші , я бачу , що тут у селі набралось нас стільки молоди , що могли - б організовано повести якусь працю . Наприклад , виступити з кількома докладами . — Влаштувати виставу , — рішуче промовив Василь . — Слухайте , діти , що я вам пораджу , — встряла в розмову Бондариха , — те все , що ви кажете , може воно вдасться вам , а може й ні , а більше того , що — вилами по воді , а поки - що — пішли - б оце гуртом та звязали Марині Петренковій жито , то велике спасибі заробили - б . Жінка скосила жито , а звязати не звязала : руку обпарила . Там його кіп на чотири , на п'ять — не більш . Підіть , діти , за сонця ще й звяжете . — Зараз ? — Та хоч - би й зараз . — Згода ! — весело , радісно . А найбільше була рада сама Соня . Аж у долоні заляскала . Ішли , сміялись : „ от , мовляв , здивується вдова , як вийде в поле та побачить , що жито її звязане “ . Зашуміло на вдовиній різі , задзвеніло . Весело й шумко почалася праця , і гомін лунав далеко навкруги по чужих нивах . Люди спинялись , торопіли : „ Що воно — комуна ? “ Співали , реготали , жартували ; зрештою , як водиться , завелися : — Що ? Що ? Піонери ? — загрозливо із запалом кричала Соня . — О , Соня вже й скипіла — що - ж тут такого , кожний має свою думку . — Бо мене бере злість , що все на піонерів , піонери — такі , піонери — сякі . — Нападають на піонерів , то і є за що , — одрубала Настя . — А за що ? Ану скажи , за що ? Ану ? — Та годі , от люди ! — зводить на мир Василь . — Нехай у школі тільки те й роблять , що гризуться , чого - ж тут ? Всі ми тут однакові — пролетарські діти . Проте , впинити не було вже змоги . — Що там — годі ! . . Загорілась одна з тих гуртових суперечок , якій краю не видно . Махали руками , поблискували очима , літали сердито граблі по покосах , ламаючи зубці … Гомін , як на мітингу . Тихо кінчають роботу , мовчки , сопуть . Хто смутний , хто ображений , в кого ще чуб настобурчений . Скінчили роботу , — нерадісно . Посунули додому мовчки . По одному , по двоє . Сухо , з офіційною гостинністю , Настя прохала Соню до гурту вечеряти . Соня почувала образу , проте , щось недоказане , нез'ясоване потягнуло її за гуртом .
Précédent Page 14 sur 36 Page 14 sur 36 Suivant 