Passer le texte de l’article
III . Знайомство в саду Поряд із родиною дядька вже кілька років жив багатий лісничий Маєвський зі своєю донькою Зонею . Зоня була весела дівчина і мала гострий язик , а в їхньому домі жила ще стара гувернантка , панна Марія . Це була лагідна й тиха жінка з м’яким голосом , і Наталка любила її найбільше з усіх сусідів . Якось Лена принесла додому новину , що до Маєвських повернувся з Моравії їхній молодий родич . Два роки він працював там домашнім учителем у багатого фабриканта , а тепер приїхав додому вчитися далі . Звали його Василь Орядин , і панна Марія любила його , як рідного сина . Про нього в містечку розповідали дивну історію , яку тітка охоче слухала від знайомої вдови . Його мати була донькою православного священника і покохала бідного музиканта , а той незабаром покинув її . Хлопчика виростили дід і бабуня , а після їхньої смерті він потрапив до лісничого . Тепер Орядин учився на правника , але лісничий хотів , щоб він став священником , бо це дешевше . Удома його не дуже любили і казали , що він гордий і має неспокійну кров батька . Наталка бачила його кілька разів , коли він проходив повз їхній дім між п’ятою і шостою годиною вечора . Він був високий , стрункий і смаглявий , з повільними рухами і темним волоссям . Одного разу він уклонився їй через вікно , хоч вони не були знайомі , і Наталка довго думала , навіщо він це зробив . Вона вже знала , що його звуть Василь , і їй здавалося , що це гарне ім’я . Невдовзі вся родина пішла в міський сад , де грала музика і гуляли люди . Там сиділи Зоня , панна Марія і Орядин , а з ними прийшов і гість дядька , професор Лорден . Це був старий учитель із сивими вусами і маленькими блискучими очима , який увесь час називав Наталку Лорелей . Зоня швидко познайомила Наталку з Орядином і зникла разом з Леною . Вони пішли гуляти садом , а потім сіли на лавку під кущами бузку , де було тихіше . — Я давно хотів попросити у вас пробачення , — сказав він . — Пам’ятаєте , як я вас привітав через вікно , хоч ми не були знайомі ? Тоді він вийняв з кишені маленький зошит , і Наталка одразу його впізнала . Уся кров зникла з її обличчя , бо це була її стаття про долю жінок . — Вам його Зоня дала ? — спитала вона тихо . — Зоня . Але не сердьтеся , бо ваша праця не потрапила в погані руки . Вона показує мені , що є люди , які самі , без допомоги , ростуть розумом . Вони почали говорити , і Наталці здавалося , що вони знайомі вже давно . Орядин казав , що вірить у нову справедливість для бідних людей і в силу людського розуму . Він казав , що людина не винна в тому , якою її зробили обставини її життя . — Чи маєте ви друзів ? — раптом спитав він . — Ні . Дитиною я мала бабуню , а тепер нікого . Він тихо засміявся , але Наталка побачила , що його обличчя змінилося і в очах з’явився сум .
Précédent Page 3 sur 12 Page 3 sur 12 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
