Passer le texte de l’article
Наталка пішла жити на два дні до панни Марії . Увечері вона сиділа біля відчиненого вікна , і над горами стояв місяць , а ліс тихо шумів . Вона прощалася з рідними горами , з лісом і з веселими потоками , бо скоро вже не бачитиме їх . Раптом із темряви під вікном з’явився дядько . — Ти покидаєш нас , Наталонько ? — сказав він тремтячим голосом . — Подумай , ти йдеш між чужих людей ! — Хіба тут я жила не між чужими ? — відповіла вона . — Я йду , щоб стати собі метою , дядечку . — Це мрії , моя рибко ! — Ні , це свідома воля . Він плакав , як дитина , а вона гладила його руки і заспокоювала його . Наостанок він попросив її берегтися Орядина , бо той теж буде жити в тому місті . — Не бійтеся , дядечку , — гірко всміхнулася Наталка . — Ми , може , ніколи в житті навіть не заговоримо . IX . Чужа хата Минуло майже три роки , і Наталка жила в місті у пані Марко , багатої вдови лікаря . Колись ця жінка була вчителькою в багатих родинах і бачила багато країн . Вона мала гострий розум , чудово говорила про політику й книжки і любила свої квіти . Тільки хвороба робила її іноді нервовою і несправедливою до людей . Але Наталку вона любила , як рідну доньку , гладила її довге волосся і мріяла поїхати з нею колись у Данію та Італію . У Наталки тепер були дві подруги , з якими вона могла говорити щиро . Одна була молода малярка Софія , тиха поетична душа , а друга , Оксана , була розлучена молода жінка , розумна й насмішкувата . Наталка багато читала і вечорами потай писала велику повість . Писати для неї було те саме , що повітря і світло . Орядин теж жив у цьому місті і працював у відомого адвоката . Іноді Наталка бачила його на вулиці , гордого й сильного , як і колись . Одного разу на виставці картин він голосно засміявся біля неї , ніби вона була йому зовсім байдужа . Іншого разу вона втекла в провулок , щоб тільки не зустріти його . Пані Марко мала сина Івана , лікаря на військових кораблях , який давно плавав далеко в морі . Одного літа прийшов лист , що він скоро приїде на кілька тижнів . Мати не могла дочекатися сина , і вся хата блищала , ніби до весілля . А Наталка боялася його приїзду і навіть заздрила , що пані Марко тепер думає тільки про нього . Він приїхав увечері , коли Наталка навмисне ходила далеко в полі . Іван був невисокий , в окулярах і зовсім не красень , але мав ясний гострий погляд і спокійний голос . Наталка мимоволі порівнювала його з Орядином : той був гарний , як картина , а цей скромний і серйозний . — Ти ніколи не завдавав мені смутку , — казала йому мати , — так само , як твій покійний батько . — Що я люблю , люблю навіки , — тихо відповів він їй словами поета . Ці слова глибоко запали Наталці в пам’ять , і вона довго їх повторювала . Спершу Іван тримався від неї далеко , ніби чогось боявся . Але через тиждень він сам почав із нею говорити і часто залишався в її товаристві . Одного разу в саду копали ставок , і в одного робітника тяжко захворіла дитина . Іван сам лікував її кілька днів і дав батькові грошей , нікому про це не сказавши . Вони навіть не знали б цього , якби не розповів старий робітник . Через три тижні Іван і Наталка стали добрими друзями . — Ви мене спершу боялися , правда ? — спитав він якось . — Боялася , бо мені здавалося , що ви мене уникаєте . — Це правда , — відповів він . — Я не люблю найманих товаришок і гувернанток , бо вони часто втрачають себе на чужій службі . Але ви зовсім інша .
Précédent Page 8 sur 12 Page 8 sur 12 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
