Passer le texte de l’article
— Мені мало рук не зламали , а ти мовчиш ! — кричала вона чоловікові . Вона розповіла , що стара її обкрадала , а всі хотіли її вбити , і так плакала й кляла , що пан нарешті розлютився . Він кинувся до Прокопа , наче хотів його вдарити . — Не підходьте , пане , не підходьте , — понуро сказав Прокіп . — А , бачу , тобі тут тісно ! — сказав пан . — Почекай , у війську тобі буде просторо ! — У солдати його , у солдати ! — закричала пані . — Саме зараз у місті набір , то й вези його туди ! — Зв’яжіть йому руки ! — звелів пан людям . Прокіп не пручався , сам простягнув руки й навіть усміхнувся . А Назар підійшов до мене й сказав , щоб я не плакала , бо гірше вже не буде , а чи буде краще , він не знає . XI . Воля Прокопа повели в хату , а біля дверей поставили сторожу . Мій чоловік довго думав про щось , а потім покликав мене сісти поруч . — Що ти наробив , мій голубе ? — спитала я . — А що я наробив ? Ти будеш вільна , Устино , будеш вільна ! Тоді жінка кріпака , якого брали в солдати , ставала вільною . — Воля , але без тебе ! — сказала я , і мені стало так гірко . — Воля ! — повторив він . — На волі ніяке лихо не страшне , а кріпакові навіть щастя обертається бідою . Надворі заторохтів віз , і Прокопа повели . Я , як була , скочила до нього на віз , а бабуся благословила нас , і тихі сльози текли з її добрих очей . Добре , що пані тоді про мене не згадала , бо нізащо не пустила б . Ми їхали мовчки , тримаючись за руки , і я не плакала , тільки серце моє тремтіло . У місті Прокопа повели до будинку , де брали в солдати , а я сиділа на ґанку , наче на могилі . Назар , що привіз пана , сидів поруч і розважав мене . А сам уже почав сивіти , і видно було , що його самого ніхто не розважить . Нарешті Прокопа вивели , і він був веселий , як на Великдень . Мій чоловік залишився в місті вчитися військової науки в старого солдата . Ми найняли маленьку хату в старенької вдови . Грошей у нас не було , тож я щодня ходила на поденну роботу . Я поверталася пізно , а в руці несла зароблені гроші . Ще на дорозі мене зустрічав чоловік , міцно стискав мою руку й тихо питав , чи дуже я втомилася . Одного вечора хтось постукав у двері , і ввійшов Назар ! Він утік від пані , щоб хоч трохи пожити на волі . Він розповів , що бабуся жива й нам кланяється . На прощання Назар дав Прокопові п’ять карбованців . — Це не панські гроші , а братські , — сказав він , — тож бувайте здорові ! І пішов , тільки ми його й бачили . Господи , яке ж то було тоді наше життя , хоч і бідне , а таке любе ! Що заробила , те й моє , хочу говорити , то говорю , і нікого на світі не боюся . Я вперше відчула , що й я живу на світі . А навесні прийшла звістка , що солдати йдуть у похід , і моє серце відразу відчуло , що це правда . Прокіп казав мені , що це лихо не вічне і він повернеться . « Так , так , мій голубе » , казала я йому , а серце боліло . Перед походом ми пішли на хутір попрощатися з бабусею , коли панів не було вдома . Я впізнала бабусю ще здалеку і заплакала , а тоді обійняла її , як рідну матір .
Précédent Page 10 sur 11 Page 10 sur 11 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
