Passer le texte de l’article
VIII . Рибалки Наступного дня чоловіки прийшли до рибалок на березі лиману . Там сохли довгі чорні сітки , а в казанах варилася риба . Хазяїном був отаман Іван Ковбаненко , невисокий , але широкий у плечах чоловік з чорними вусами . — Хочемо пристати до вашої ватаги , — сказав Микола . — Приставайте , — відповів отаман . — Половина риби буде моя , а половина ваша . Він навіть не спитав , хто вони й звідки . Того дня вперше за довгий час чоловіки наїлися досхочу свіжої риби . Скоро ватага поїхала до отаманового хутора . Там стояла гарна кам'яна хата серед винограду , абрикосів і горіхів . З хати вибігла отаманова дочка Мокрина , висока й тонка , як тополя . У неї були чорні брови , карі очі й червоне намисто на шиї . Вона побачила Миколу , почервоніла , як мак , і швидко втекла в хату . Потім рибалки поїхали на море . Вони поставили курені з очерету на вузькій піщаній косі між морем і великим озером . Уночі під місяцем вони тягли з моря величезну сітку . Риба билася на піску , як срібло , і була там і дрібна риба , і великий осетер , і навіть дельфін . Робота на морі здавалася Миколі кращою , ніж на заводах чи на панщині . Отаман був свій чоловік , не пан , а їжі було досить . Але одна думка не виходила з голови : як там Нимидора з малою дитиною й старою матір'ю ? Чи жива вона ? Рибалки прозвали Миколу Смутком , бо він рідко сміявся . Через кілька днів отаманова жінка й Мокрина привезли рибалкам хліб . Мокрина знову довго дивилася на Миколу , бо на свіжому морському повітрі він поздоровшав і став ще кращий . А Микола глянув на неї й згадав Нимидору : її чорні брови , хустку , червоне намисто . « Дівчино , якби ти знала , як мені від тебе сумно » , — подумав він . Мокрина почала частіше приїжджати на берег . Скоро всі помітили , що вона ходить сюди через Миколу , і помітив це навіть батько . IX . Мокрина Наприкінці літа рибалки поділили заробіток і поїхали гуляти в Акерман . Там Корчака й двоє інших пропили все й украли срібні ложки в одній хаті . Їх схопила поліція , а Мокрина на базарі почула , що вночі поліція приїде шукати всіх утікачів у батьковій ватазі . Вона побігла до рибалок і все розповіла . — Ховайтеся , хто де може ! — сказав отаман . — А ти , Миколо , сідай у човен і пливи в море , — тихо сказала Мокрина . — Там чекай , доки я не дам тобі знак . Цілий день Микола сидів у човні далеко від берега , без хліба й без води , а сонце пекло нестерпно . Потім налетіла страшна буря . Хвилі кидали човен , як тріску , і Микола виливав воду руками . Мокрина стояла на березі й плакала . Нарешті буря скінчилася , і на небі з'явилася веселка . Уночі до Миколи підплив маленький човник , у якому сиділа Мокрина . Вона привезла йому хліб , рибу й воду . — Батько не знає , що я тут , — сказала вона . — Ходімо , я сховаю тебе в очеретах на озері . Там тебе ніхто не знайде . Вона довго вела його вузькими протоками між очеретом . Прощаючись , Мокрина раптом обняла Миколу й поцілувала . — Я тебе люблю й любитиму , хоч і пропаду , — сказала вона й зникла в темряві . Микола хотів сказати їй , що має жінку , але не зміг . Він довго сидів сам і думав : « Нимидоро , моя бідна ластівко ! Невже я мушу тебе забути ? » Кілька ночей Мокрина возила йому їжу . Нарешті батько дізнався , куди дочка ходить щовечора .
Précédent Page 6 sur 9 Page 6 sur 9 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
