Passer le texte de l’article
— А чого вам ? — наблизився до них Замфір . — Тут не можна пасти коні … Примар звелів , щоб … — А йдіть ви собі до лиха з вашим хабарником примарем та з докторами ! — вибухнув Замфір . — Я тут хазяїн , а не примар … — Та не кричи бо , — гамували його десятники , — криком нічого не вдієш з ними , тільки клопоту придбаєш . Треба якимсь іншим способом запобігти лихові , спекатися докторів тих , що напосілись на виноградники наші . Відколи світ світом , відколи молдуван молдуваном , ніхто не чув , щоб рубали та палили виноград … Замфір мовчав , насупившись . — Добре , — сказав він перегодом , — я заберу з садка коні , але … — Замфір не доказав , а тільки потряс в повітрі кулаком . Маріора поралась ще при світлі воскової свічечки біля мисника , а мош - Діма з непритомним усміхом проказував молитву , коли Замфір вступив у хату . — Ти вже повернув ? — здивувалась Маріора . — Га ! Повернув , бо доктори вигнали мене з виноградника . — І Замфір розповів жінці про вечірні пригоди . — Що ж тепер буде ? — заломила руки молодиця , збілівши на виду . — Може , що й буде … — глухо відповів Замфір і з цими словами зняв з цвяха рушницю , дістав з скрині порох та шріт і почав уважно набивати її . — Що ти надумав , нещасний ? — налякалась Маріора . — То вже моє діло … — Покинь мені зараз … Ти хочеш нас посиротити ? . . — плакала молодиця … Замфір мовчав . — Покинь , кажу ! — і Маріора схопила рушницю , намагаючись видерти її від чоловіка . Замфір підняв руку , щоб відіпхнути Маріору , але , побачивши бліде , заплакане обличчя жінчине , жбурнув рушницею в куток і мовчки вийшов з хати , де довго ще голосила молодиця та непритомно осміхався божевільний мош - Діма . IV ОФІРА Минуло два тижні . Під той час приїздили в Лоєшти якісь пани , скликали людей на Замфірів виноградник , показували їм філоксеру . Показували й Замфірові , але він за кожним разом здвигав плечима та відвертав голову , додаючи , що такої дурниці , як та дрібненька тля , й показувати не варто . Пани запевняли його , що філоксера однаково за кілька літ знищила б йому виноградник , сусіди бідкались , що такий гарний сад має пропасти , але Замфір не вірив ні тим , ні другим . Він не вірив , щоб могла існувати на світі така жорстокість , така несправедливість , яка дала б спромогу відняти від бідного молдувана останній шматок хліба . Інколи передчуття лиха стискало йому серце , і тоді щось шептало Замфірові , що або він , або вороги його не діждуть руїни його господарства . А тим часом виноградник стояв . Дні минали за днями , а « доктори » все ще обдивлялися виноградники , не рушаючи Замфірового . Замфір бачив , як возили над Прут важкі залізні бочки . « Отрута , отрута » — шептали молдувани , значно заспокоєні тим , що більш не знаходять філоксери , а Замфір потішав себе , що , може , то не отрута , а так які ліки , чи що . В серці бідного молдувана надія боролась з жадобою дикої помсти й часом переважало одне почуття , часом друге . А покищо — треба було чекати , щоб вияснилась справа з виноградниками . Був чудовий липневий ранок . Замфір лагодив каруцу біля повітки , Маріора варила обід у глиняній кабиці на подвір'ю . Божевільний мош - Діма своїм звичаєм годував качки та кури , а діти гралися з собаками за хатою . Скрізь було тихо , спокійно . Враз у двір вскочило два хлопці й , важко відсапуючи , закричали разом :
Précédent Page 39 sur 49 Page 39 sur 49 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
