Passer le texte de l’article Touchez un mot pour voir sa traduction
— Та не знаю , бо всі хлопці гарні . Вітя потихеньку показав пальцем на Костя , а Кость працював , ніби нічого не чув . Тільки вуха й шия в нього стали червоні . — Насте , не червоній так , а то жито запалиш ! — сказав Кирило . — Ото ще , почали ! — сердито відповіла Настя . Сонце пекло все дужче , і хлопці були червоні , як раки , і вже не говорили . Спина в них не розгиналася , а руки боліли . Нарешті Василь кинув косу й сказав : — Мамо , може , вже будемо обідати ? Обідали під копою в тіні , і хлопці довго пам'ятали той обід . Хліб пахнув вітром і сонцем , а сало тануло на сонці . Кирило розповідав смішні історії , і всі сміялися з повними ротами . Після обіду Оксана кудись пішла й повернулася сумна . — Де ви були , мамо ? — спитав Василь . — Ходила подивитися на жито вдови Марини , — сказала вона . — Воно лежить у полі , сохне й осипається . Увечері над полем горіло червоне небо , і женці тихо поверталися додому , втомлені й мовчазні . А вгорі вже світилися перші зорі . VII . Вдовине жито Одного дня до них по стерні прибігла дівчина з червоною краваткою на грудях . Це була Соня , Настина подруга , піонерка , яка приїхала додому на канікули . Вона одразу почала розповідати , скільки в неї роботи в селі : — Треба порахувати , скільки в селі бідних і скільки неписьменних ! Потім вона подивилася на хлопців і запропонувала : — Товариші , давайте разом зробимо щось корисне для села ! — Давайте влаштуємо виставу , — сказав Василь . — Послухайте мене , діти , — сказала Оксана . — Вистава , може , буде , а може , й ні . А ви підіть краще та зв'яжіть жито вдові Марині . Вона скосила , а зв'язати не змогла , бо обпекла руку . — Згода ! — радісно крикнули всі , а Соня навіть заплескала в долоні . Вони пішли на вдовину ниву , співали й сміялися , а люди дивилися на них і дивувалися . Але скоро молодь почала сперечатися про піонерів , і Соня сердилася , а Настя теж . Додому всі йшли мовчки й ображені . Увечері , коли всі вечеряли під грушею , до двору прийшла жінка з дитиною на руках . Це була вдова Марина . — Це правда , що ви зв'язали моє жито ? — спитала вона . — Чотири копи й вісім снопів вийшло , тітко ! — весело сказав Вітя . — А хто ж вас послав ? — Ніхто їх не посилав , самі пішли , — сказала Оксана . Марина довго дякувала й розповіла про свого маленького сина Уласа . Одного разу вона залишила його в дворі й пішла копати картоплю . Увечері вона довго шукала дитину . Нарешті вона почула тихий плач біля старої криниці . Малий сидів на самому краю , а криниця була без зрубу . — Що б ти робив , якби впав у воду ? — питала мати й міцно обіймала сина . А малий спокійно сидів у неї на руках і дивився на місяць , як учений . Марина пішла від них веселіша й на прощання сказала : — Аж на душі легше , коли бачиш , що є ще на світі добрі люди . Після цього ніхто вже не хотів сваритися . Настя й Соня обнялися , а хлопці почали співати , і сусіди теж слухали . Вийшла мати , щоб послати дітей спати , але й вона заслухалася . Пізно вночі хлопці згадали про ступу , і Валя спитав , навіщо вона потрібна . — Це наша сільська машина для крупи , — сказав Василь . — Поки натовчеш на одну кашу , сім разів спітнієш . — Подаруй її нашому шкільному музею ! — придумав Валя . — Беріть , я вам ще й дякувати буду , — махнув рукою Василь . Хлопці витягли ступу надвір і покликали дівчат , і при місяці вони влаштували над нею смішний суд .
Précédent Page 5 sur 9 Page 5 sur 9 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.