Passer le texte de l’article
— Мені сьогодні Марко снився . Ніби я розношу листочки , а він сердиться . Каже , що сидить за нас у тюрмі , а я так мало роблю . Коли ти даси мені нових листочків , бо в мене вже нема ? — Піду на тижні в місто , то принесу , — пообіцяв Прокіп і зітхнув , бо дуже любив її темні глибокі очі . Тим часом навесні по селах знову пішли чутки , що будуть ділити землю . Ніхто не знав , хто сказав це першим . Але чутки пливли від хати до хати , як хмари , і всі в них вірили . Маланка знову ожила . Земля знову кликала її до себе , як колись . Навіть ковалиха розповідала їй , що її чоловік купив у пана десятину , дав завдаток , а далі платити не хоче , бо навіщо платити , коли земля однаково буде наша . Однієї ночі в хаті старої Кандзюбихи зібралися бідні люди . Тут був Семен Мажуга , високий і худий , як складаний ножик . Він возив людей на станцію на кульгавій кобилі . Був Олекса Безик , у якого було дітей , як маку , і жодного клаптика поля . У селі його звали Півтора Лиха . Прийшов і старий Панас Кандзюба , Прокопів дядько , важкий і сірий , як пень . За столом сидів чоловік із сусіднього села Ямища , який розповідав , що їхня громада написала вирок : ніхто не буде працювати в пана за старою ціною , а жати треба за шостий сніп , а не за десятий . — А як пан не погодиться ? — спитали з кутка . — Тоді страйк , — твердо відповів чоловік . — Ніхто не вийде на роботу , і нехай пан сам взує постоли та йде з серпом у поле ! Уся хата засміялася . Пан у постолах ! Дядько Панас уявив собі гладкого пана , самого серед поля , і в його серці заговорила давня мужицька ненависть . — Узути пана в постоли ! — повторив він . Але згодом Панас злякався і почав стукати палицею , бо згадав , що пан сильний і нажене повне село солдатів . Він роззявив рота і показав чорну дірку , де колись був зуб , який йому вибив начальник . Але його вже ніхто не слухав , і всі вирішили підписати вирок . VIII . Пальці Андрія Була літня ніч , гриміла гроза . Раптом хтось застукав у вікно і крикнув , що на гуральні сталося нещастя і Андрій покалічив руку . Маланка з Гафійкою бігли через усе темне село . Воно здавалося їм безконечним . Гуральня стояла вся в світлі серед чорної ночі . На подвір'ї зібралися робітники . — Він доливав мастило біля машини , — пояснювали Маланці . — Бляшанка впала , він хотів схопити її правою рукою , а колесо повернулося і відтяло йому чотири пальці . Андрій лежав на землі блідий , як віск , і стогнав . — Каліка я тепер , Маланко . Збери мої пальці й закопай їх у землю , бо я ними хліб заробляв . Маланка знайшла біля машини три пальці в мастилі , а четвертого так і не знайшла . Вона загорнула їх у хустку та забрала додому . Уранці Андрія повезли в лікарню в місто . Через три тижні він повернувся худий і сивий , з рукою на перев'язі . Але в конторі йому сказали , що каліки їм не потрібні . До панича його навіть не пустили . — Я дванадцять років працював на цій фабриці , а тепер покалічився на твоїй машині , і ти мене викидаєш , як щось непотрібне ! — кричав Андрій . Він ходив по селу і кожному показував свою руку . Одного дня він сказав , що правду казав той Гуща . Гафійка тепло глянула на батька , бо нарешті він згадав Марка добрим словом .
Précédent Page 7 sur 11 Page 7 sur 11 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
