Passer le texte de l’article Touchez un mot pour voir sa traduction
Ріпники тільки засміялися . — Тут народ зібраний з усього світу , і в нас такого ніхто не зробить ! Нарешті перед ними відкрився Борислав . Низькі будиночки під ґонтом блищали на сонці , а над дахами стирчали високі червоні комини нафтарень . Бенедьо довго шукав собі житла біля річки , але ніхто не хотів пускати його надовго . Нарешті він зайшов у стару маленьку хатину , де сиділи старий ріпник із люлькою і заплакана молодиця . — Чи не приймете мене жити ? — спитав Бенедьо . — Сідай і не стій біля порога ! — крикнув старий із жартівливим гнівом . — Будеш добрий , то будеш мені за сина , а даси шістку на місяць . — Може , на тиждень ? — здивувався Бенедьо . — Я краще знаю , що хотів сказати ! — відрізав старий . Молодиця була вдовою Івана Півторака , який загинув у бориславській ямі , а старий ріпник звався Матій . IV . Палиці з карбами Увечері до Матієвої хати прийшли чужі ріпники . Двоє з них були високі й дужі , наче два дуби , і дуже схожі між собою . Це були брати Андрусь і Сень Басараби . Андрусь сів під вікном , а Сень на стільчику біля дверей і закурив люльку . Між ними бігав маленький жвавий чоловічок Деркач . Ще тут були сивий дід Стасюра і сумний молодий парубок Прийдеволя . — А хто це в тебе ? — спитав Андрусь , дивлячись на Бенедя . — Новий жилець , муляр , — відповів Матій . — Він буде ставити нафтарню для Леона Гаммершляґа . — Ага , того Леона в нас давно закарбовано , — сказав Андрусь і суворо спитав Бенедя : — Певно , станеш майстром і будеш кривдити людей , як усі інші ? Бенедьо почервонів , узяв мішок і пішов до дверей . — Я не знаю , за що ви мене ганьбите , — сказав він , — тож піду шукати іншої хати . Але Сень сидів біля дверей , як скеля , і не рушив з місця . — Стій , чоловіче ! — засміявся Матій . — Він тільки хотів тебе випробувати , яке в тебе серце . Андрусь подав Бенедьові руку і сказав , що вони тут усі побратими . Деркач приніс із сіней оберемок ліскових палиць , на яких були карби , як у пастушків , що рахують гусей . Кожна палиця мала ім’я якогось багача , касира чи наглядача . — Розповідайте , побратими , хто цього тижня бачив яку кривду , — сказав Андрусь , — щоб , коли прийде наш суд , кожному відміряти по правді . Стасюра розповів , як наглядач побив хворого хлопця , що не міг підняти повного кошика глини . А касир знову не доплатив людям , бо купував собі нову яму . — Карбуй , Деркачу ! — казав Андрусь , і Деркач робив ножем новий карб . — А на кого закарбувати голод і бідність ? — спитав старий Стасюра . — Це ж наша найбільша кривда . — Кожна мала кривда є часткою великої , — відповів Андрусь , — і прийде день , коли за все буде помста . Останнім говорив Прийдеволя , і він не міг стримати сліз . Його наречена Варка робила в магазині Германа , і молодий касир не давав їй спокою . Одного разу вона вдарила його так , що в нього пішла кров . Касир вирішив помститися . У день виплати Варка не вернулася додому . Прийдеволя цілу ніч чекав під вікнами контори , де світилося й чути було сміх . Уранці звідти вибігла Варка з обрізаними косами , а її лице було вимазане чорною нафтою . Вона не хотіла ні з ким говорити й кинулася у відкриту яму . — Порадьте , що мені робити , — плакав парубок , — тільки не кажіть чекати ! — Цього не карбуй , — тихо сказав Андрусь Деркачеві .
Précédent Page 4 sur 13 Page 4 sur 13 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.