Passer le texte de l’article
XXIII . А пани все по покоях ходять . Молода у кожний куток зазирає , що , й як . Забачила зіллячко за образами : — Що се таке ? — Се баба божничок уквітчала . — Що ? … То вона в тебе тут порядкує ! Викинь те зілля , серце ! Се вже зовсім по мужицьки . — Добре , серденько … Тоді вона його цілує : — Голубе мій ! От , находились , наговорились . — Що се , — каже пан , — що нікого нема ? Куди се баба поділась ? — А бач , бач , — зацокотала пані , — які вони в тебе порозпущувані ! Схотіла , то й пішла ! — Та не де дінеться ! Ось я її гукну … Тай кинувсь гукати : — Бабо ! бабо ! бабо ! — як той хлопчик слухняний . — Зараз , серденько , баба прийде , — говорить пані , обмовляючи її . — Та де вона була ? — Певно щось робила , любко . Се моя вся прислуга . — А де моя Устина ? І вона ізучилась бігати , не питаючись ? Устино ! Устино ! Я стала перед нею . — Де була ? — Ось у сій кімнаті . Стала я знов за дверима ; знов дивлюсь і слухаю . XXIV . Увійшла бабуся старесенька - старесенька , — аж до землі поникає , та вся - усенька зморщена ! Тільки її очі чорні іще живуть і ясніють . Увійшла , тихенько ступаючи , вклонилась пані й питає : — А що вам треба , пане ? Пані аж з місця зірвалась , що стара така сміла . — Де се ти , бабо , була ? Я тебе вже сам мусів гукати , — каже пан . — Коло печі була , паночку : Ганні помагала , щоб добра вам вечеронька була . Пан бачить , що вже жінка важким духом дише , а все не важиться він бабусю налаяти . Лупа очима , та кашляє , та ходить — не знає , що вже йому робити . Пані від його відвертається . Бабуся стоїть від порога . — Щож , вечеря готова ? — питає пан , уже хмурніше . — Готова , паночку , — тихо і спокійненько відказує бабуся . — Серце , — до панії , — можеб ми повечеряли ? — Я не хочу вечеряти ! — відказала , пані , вибігла і дверима грукнула . — То й я не буду вечеряти , бабусю , — каже пан смутненько вже . — То я собі піду . На добраніч вам , паночку ! — Іди . Та треба глядіти , стара , щоб я не бігав за тобою сам ! — загомонів був на неї , та зараз і вгамувавсь , як бабуся йому на те звичайненько відмовила : „ Добре , паночку ! “ Вклонилась і пішла собі . XXV . Ходив - ходив пан по кімнаті . Чутно йому , що пані плаче за стіною . — Боже мій ! — промовив до себе , — чого вона плаче ? — І так він те слово тихо , такеньки смутно , промовив ! Не втерпів — пішов до неї , — цілує , вмовляє . Чималу годину він її благав , поки перестала . — А вечеряти не хочу , каже панові . — Я на твої слуги — не то що — і дивитись не можу ! Так із тобою поводяться , як із своїм братом … Родичі тай тоді ! XXVI . Сиджу сама у дівочій : сумно ; тиша така … Отто життя моє буде ! Всюди красне ! … — Тепереньки , — думаю собі , — наші дівчата наживуться без моєї пані ! Веселенько та любенько їм у купці … А мені — чужа сторона і душі нема живої … Коли щось у віконце стук - стук … Так я й згоріла ! … Сама вже не знаю , як я догадалась … Сиджу , ніби не чую . Переждало трохи — знов стукає . Метнулась я та двері всі попричиняла , щоб пани не почули . — А хто се тут ? — питаю . — Я дівчино - горличко ! — Мабуть , — кажу , — чи не помилились : он в те віконце добуваєтесь ! — Тож бо й не в теє ! На щож і очі в лобі , коли не зочити кого треба ! — Не так то конче й треба ! … Отсе найшли розмову крізь подвійне скло ! … Гетьте ! Ще пани почують ! Тай відхилилась від вікна . А він таки : — Дівчино ! дівчино ! — Чого се ти попід віконню вкопався , Прокопе ? — загомонів хтось потиху . — Он , вечеря вже готова ще відколи , а вас нікого нема !
Précédent Page 12 sur 24 Page 12 sur 24 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
