Passer le texte de l’article
Помчали нас . Як то ще паві не схаменулась про мене , наставляючи на дорогу пана : не пустила - б . Їдем мовчки , побравшись за руки . Я не плачу , не журюся ; тільки серце моє колотиться , серце моє трепечеться … Під'їжджаємо до міста . Пан закурив коло нас і випередив . В'їхали в місто . Хутко проторохтіли улицями . Коло високого будинку стали . Випустив Прокіп мою руку ! — Усте , не журися ! Повели його до прийому . Я на рундуці сіла , як на гробовищі . — Не вдавайсь у тугу , — каже Назар . — „ Біс біду перебуде ; одна мине — десять буде “ . А сам почав уже сивим волоссям , як сніжком присипатись ; розважає мене , а самого , видно вже , що ніхто не розважить . Коли виводять мого чоловіка … Боже мій , світе мій ! Серце в мене завмерло ; а він веселий , як на Великдень … XLIII . Зісталась я з чоловіком у місті . Перебігла година тая швидко , як свята іскра спахнула , та до віку не забуду ! Зараз мого чоловіка приручили дядькові , москалеві істньому , ізучатись військової науки . Дядько був станом високий , очі чорні ; волосся і вус як щетина пужаться ; ходить прямо : говорить гучно ; поводиться гордо . От ми йому кланяємось , а він нічого ; тільки понуро оглядає Прокопа . Дає йому Прокіп гроші : — Вибачайте , дядьку , що мало ; крепак не багацько розгорює . Дядько кашлянув , плюнув : — „ ходім ! “ — Ходім на місто , дружино моя , погуляймо ! — каже мені Прокіп . Тай пішли . Ходимо вулицями і заулками , гуляємо собі ; а він питає : — А що , Устино , чи ти чуєшся , що вже ти вільна душа ? Тай сміється , заглядаючи мені в вічі . Хоч як було мені невпокійно , хоч як тужило моє серденько , а й я всміхнулась , і ніби чогось раділа . Набрела я й хатку таку , що наймалась , а грошей нема . Тай добути звідки ? Продати нічого . Я поїхала — нічого не взяла . Тай не великі скарби були там у мене : кілька сорочок та спідниць дві , та ще там якась юпочка та кожушаночка . Не до того мені тоді було , щоб те забирати ; а послі вже пані не віддала . От я й надумала собі : — Піду я щоденно робити ! Порадились із Прокопом , тай вдались до хазяйки , що хату наймала . Своє лихо оповістили , — питаємо : чи буде її рада на те , щоб ми щоденно за хату їй сплачували ? — Добре , — каже . Будуть гроші — віддаватимете поденно ; а не будуть , — то й я підожду вам . Ми й перебрались до неї в хату . XLIV . Хазяйка наша була вдовиця старенька , привітна й ласкава , а що говірка ! Росказує тай росказує , та все про своє лихо , що ввесь рід їх звівся , що сама вона в світі зісталась як билина в полі . Зітхає раз - у - раз , частенько було й сплакне . Тай з нами чимало вона сліз вилила : як було сидимо з чоловіком у купці та говоримо , — вона й почне плакати та примовляти , що — ось ми молоденькі , ось ми й хороші нівроку : жити - б та жити , та людей собою веселити … Прикладає тай плаче . Ми вже її вмовляємо ! Хіба тоді ущухне , як надійде дядько , та гримне на неї : — Знов баба кисне ! А вона його боялась дуже , що такий він — ані до його заговорити , ані його спитати . — Що се за чоловік у світі ! — каже було стара , — який же він грізний та неласкавий — нехай Бог боронить ! Чи він ніколи роду не мав , чи що такеє ? Бог його знає ! Рано - ранісенько схоплюся , біжу на поденщину . Повертаюся пізно . В руці в мене зароблені гроші . Весело поспішаюсь до дому . Ще на дорозі стріне мене чоловік ; любо та міцно стисне за руку і спитає тихенько : — Чи добре натомилась , Усте ?
Précédent Page 21 sur 24 Page 21 sur 24 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
