Passer le texte de l’article
III . Другого дня по обіді Степан вирядився до Левка . Ще вчора йому неприємно було б здибати когось із знайомих , але сьогодні уже хотілось когось побачити , з кимсь погомоніти . Зранку хлопець , узявши трохи хліба , сала , випадкові картоплини й крупи , помандрував берегом геть за місто . Зайшов дуже далеко , може верстви за три від пристані , шукаючи місцини , де б , зрештою , не було людей . Кілька разів він збирався вже отаборитись , але знову несподівано натрапляв на рибалку чи перекупку , що чекала перевозу . Важко було тут розминутись із ближніми , але Степан терпляче йшов уперед , лишаючи місто за виступами колінкуватого берега . Кінець - кінцем , прийшов до невеличкої затоки між кручами , де було затишно й відлюдно . Тут він розбувся , скинув френча , зрізав дві грубенькі лозини й улаштував свій казанок . Назбиравши сухої трави , розпалив огонь під казанком , перемив крупу , почистив картоплю й накришив сала . Каша варилась . Сам Степан , забезпечивши полум'я , роздягся й ліг на березі під теплим ранковим сонцем . Здалеку щочверть години дзвонили на Лаврі куранти , і цей дзвін разом з плюскотом води нагонив на хлопця спокій і смуток . Потім зненацька схопився й плигнув у воду , плавав , перекидався , пірнав , скрикуючи від насолоди . Після , не вдягаючись , з дикою жадобою взявся до своєї каші . Вона вже загусла й булькотіла . Він хапливо ловив шпичкою шматки картоплі та кришеники сала й ковтав їх , не жуючи . Потім , не маючи ложки , щиро вмочав скиби хліба в густу гречану масу й невтомно пожирав їх . В одну мить казаночок уже спорожнено й ретельно вимазано з середини до останньої крупини . І сам їдець лежав поруч на своєму френчі , прикрившись білизною . Спека важко стуляла йому повіки . Він заснув , не встигши навіть закурити . Прокинувся Степан так само непомітно . Нечутно над його головою вирізнилась блакить , і дриж , ніби вийшовши з води , прокотилась йому по тілі . Він лежав уж - в затінку горба , за який звернуло сонце . Холодок розбудив його . Він підвівся , протер очі й тупо почав одягатись . Недоречний сон лишив по собі каламуть у думках і обважнілість у м'язах . Потім хлопець сів на березі під сонцем , що звернуло вже з полудня . І тут , у ясній тиші останніх літніх днів , його огорнуло болісне почуття самотности . Він не знав ні походження його , ні точної назви . Але кожна думка тягла йому за собою липку вагу і спинялась , зрештою , подолана й порожня . Таке смоктуще зневілля він переживав уперше , і воно війнуло йому в душу темним передчуттям загину . Його очі стелились за водою туди , де він ріс , боровся й бажав . Піскуваті береги , що тяглися перед ним , безлюддя і теплі вітри , нагадуючи спокій села , додавалитйому туги . Бо за горбом він почував місто і себе — одне з безлічі непомітних тілець серед каменю й розпорядку . На порозі жаданого бачив себе вигнанцем , що покинув на рідній землі весну й квітучі поля . Відразу він згадав про Надійку . Так ніби спогад про неї затаївся був у ньому і раптом розцвів у пристрасних поривах його самотини . Вона , ніби жартуючи , сховалась від нього , і тепер вийшла з похоронку , запашна й сміюча . Колишній дотик її руки живущим огнем проймав йому кров . Він згадував їхню зустріч на пароплаві , її слова , і шукав у них бажаної запоруки . Кожен погляд і усміх її осявав тепер йому душу , торуючи в ній плутані стежки кохання .
Précédent Page 12 sur 155 Page 12 sur 155 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
