Passer le texte de l’article
I . Пароплав Пароплав плив Дніпром до Києва , і береги в кінці серпня вже стали зелено - жовтими . Степан Радченко стояв біля поручнів і довго дивився на воду , на піщані кручі й самотні дерева над ними . Праворуч на березі з’явилося село з білими хатами . Воно було схоже на його рідні Теревені , що теж стояли над річкою . Хлопець сумно дивився , як це село зникає вдалині . Він думав , що , може , бачить останнє село перед містом . Коли він глянув убік , поруч стояла Надійка . Вони жили в одному селі , але досі майже не знали одне одного . Вона не ходила на вулицю , а він сидів над книжками в сільбуді . Тепер обоє їхали вчитися до Києва . У кишенях у них були папери з району , а перед ними було нове життя . За один день на пароплаві ця спільна доля зблизила їх більше , ніж роки в селі . Степан мав двадцять п’ять років . За ці роки він устиг пасти чужі корови , воювати в повстанцях і бути секретарем спілки в районі . Він був високий , міцний і смаглявий , мав густі брови , великі сірі очі й широке чоло . Френч на ньому вже вицвів , а кашкет став рудий від сонця . Але хлопець був здібний і зовсім не боявся іспиту . Цілий день він пояснював Надійці важкі питання з економіки . Вона слухала його гарний голос . Їй більше хотілося , щоб він розповів про себе , про свої мрії й про те , як жив раніше . Але вона тільки дякувала й щиро казала : — О , ви одержите стипендію ! Ви такий розумний ! Йому було приємно чути це від синьоокої дівчини , яка була для нього кращою за всіх жінок на судні . На ній була проста сіра блузка з довгими рукавами . Ця простота була рідна його душі . Він тихо взяв її за руку . Так вони стояли , поки вона не сказала , що Київ уже близько . На кормі серед селян сидів Левко , студент - агроном з їхнього ж села , добрий , повний і завжди усміхнений . Селяни годували його хлібом , цибулею й салом . А він розповідав їм про планету Марс , про радіо й про те , як живуть в Америці . За два голодні роки в місті Левко вивів собі головне правило життя , яке любив повторювати : « Хто не їсть , той не робить » . Скоро показався пляж на острові , де сотні людей купалися , лежали на піску й весело кричали . Надійка не могла відвести від них очей і все казала , як це гарно . А Степан дивився на цю голу юрбу з огидою й похмуро сказав , що все це з жиру . Левко дивився на людей лагідніше й тільки сміявся , що вони сидять по конторах , то й дуріють . На пристані їх оглушили крики перекупок , свистки й гуркіт автобусів , що їхали на Дарницю . Місто , яке здалеку було легким і білим від сонця , тепер важко нависало над ними . На вулиці Революції їхні шляхи розійшлися : Надійка з Левком пішли вгору , а Степан — праворуч , на Поділ . Біля маленької книгарні він спинився й довго читав назви книжок , які з дитинства були йому рідні . Але раптом йому стало страшно . Він подумав , навіщо взагалі сюди приїхав . Може , краще було вчитися у своєму окружному місті , а не шукати щастя у великому й чужому Києві ?
Précédent Page 1 sur 14 Page 1 sur 14 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
