Passer le texte de l’article
У червоній кімнаті серед квітів сиділа жінка з гладенькою чорною зачіскою , як у давньої єгиптянки . Її великі очі блищали в темряві , як у кішки , і звали її Ріта . Степан говорив з нею про літературу й називав себе фотографом душ . Потім він запросив її танцювати . Вони танцювали фокстрот так близько , що він забув про все на світі . За вечерею вона раптом уколола йому долоню шпилькою . Він сміявся , що теж колись її вколе , але Ріта сказала , що він не встигне . Вона танцює в балеті в Харкові й завтра вранці їде . Степан зрадів , бо нового кохання не буде ! Він провів її до візника , і вона поцілувала його на прощання . У передпокої метушився юнак , з яким увесь вечір танцювала Зоська , і сказав , що їй погано . Степан байдуже порадив відвезти її додому й дав йому три карбованці на візника . Потім він пішов у червону кімнату , сів у крісло під фікусом і заснув . XIV . Повість про людей Він збудився вдома від першого гарячого весняного сонця . Потім купив синіх пролісків і ще раз прочитав свою книжку . І раптом побачив , що в ній немає живої людини . Там були потяги , станції й ідеї , а людське серце не билося . Тоді він вирішив , що напише повість про людей . Цілий тиждень він тільки думав про неї . Герої самі приходили до нього , сміялися й плакали . Потім він сів до столу й за один вечір легко написав три розділи . Але другого дня він не зміг написати жодного слова й вирішив , що треба відпочити . Тоді він згадав Зоську , її кучері й веселий сміх і вирішив піти перепросити її . Двері відкрила літня сусідка , яка сказала , що Зоська отруїлася й померла . Степан повільно пішов вулицею й нічого не відчував , ніби сам став порожнім . Усі обличчя навколо були йому ніби мертві , і він шепотів , щоб Зоська його простила . Хотілося , щоб хтось його покарав , і хотілося , щоб хтось простив . Біля дому на нього чекав агент , який давно шукав йому кімнату , і радісно сказав , що знайшов справжню кімнату . Степан погодився , аби тільки не бути самому . Кімната була на шостому поверсі нового будинку в Липках , з ліфтом і великими вікнами на місто . « Тут я вже напишу » , — подумав він . Того ж вечора Вигорський прощався з ним у пивниці , бо йшов пішки мандрувати Україною . На розі він сказав , що вони можуть уже й не побачитися . Зникнути на цьому світі так само легко , як з’явитися . Потяглися порожні дні , і нова кімната , яку Степан гарно обставив , була йому чужа . Удень він працював , а вечорами не знав , куди себе подіти . Рукопис повісті лежав у шухляді , як нечиста совість . Одного разу в їдальні на Хрещатику він побачив Левка , який майже не змінився . Левко спершу не впізнав земляка й сказав , що він дуже гарний став . Він закінчив інститут і їхав агрономом на Херсонщину . Старий учитель латини , розповів він , сам себе зарізав , як якийсь філософ . А на Херсонщині , казав Левко , добре полювання , і він любить степ . Степ ! Після цієї зустрічі Степан довго ходив вулицями й вирішив вернутися в село , до землі . І поїде він не сам , а з Надійкою , бо тепер думав , що любив тільки її . Він пам’ятав адресу на Андріївському узвозі , яку колись дав йому Борис .
Précédent Page 13 sur 14 Page 13 sur 14 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
