Passer le texte de l’article
Здивувалися яничари побачивши таку річ , і зупинились , незнаючи що робити далі . Боротися не було з ким і вони спокійно стали руйнувати місто . Запалили вогнем церкви святії , і разом з димом постлався дух смерти для всього живого . Настала ніч , а в червонім огні бенкетували татари на свіжих людських трупах „ Коли настав другий день , і як зійшло сонце , то на високій скелі татари побачили велике диво . — Верх скелі , з якої вчора кинувся Чацький з своїми побратимами , перетворився в голову загинувшого сміливою смертю ватажка . Всі яничари жахнулися сього чуда і зараз - же повернулись назад в степи . „ Згодом , як повернулись на руйновища засмучені мешканці , то знайшли собі утіху в вічній пам'ятці , що лишив їм на вічний спомин оборониць їх . І память про славнаго прадіда перейшла з уст в уста і жиє вона аж до нашою часу . Але тепер ніхто не вміє так кохати свого рідного краю , та й самі нащадки славного Чацького сполячились давно і зробилися звичайнісенькими підпанками “ … Замовк дідок , мовчав і я . Тихий холодний вечір повільно спускався на землю . На небі висипали ясні зорі . 3 тихим смутком в душі я повертався до дому . Рідна лєгенда зачарувала мене . 1912 p . , 10 січня . м . Краснопіль , на Волині . „ Дівич - Гора “ . Дівич - Гора … Єсть така могила , що стоїть на межі Волині і Київщини , навколо якої розгортаються чудові мальовничі краєвиди . Багато єсть на Вкраїні всяких могил , що лишилися нам в спадщину від минулого життя , багато співається в піснях про „ Савур - Могилу “ та розповідається про „ Лису Гору “ , але такої чудової легенди немає ні одна могила , як волинська „ Дівич - Гора “ . Волинь , — се культурне огнище минулаго , батьківщина княгині Ольги , Ігоря , Констянтина Острожського . Тут панували горді духом галицькі князі Роман і Данило . Болючий жаль стискає серце , коли подивишся навколо , як сей край руйнується чужими і занедбується своїми . Трохи спокійнише стає на душі , коли заберешся в глушавину тихого села , яке далеке від міста і куди ще не забралася руйнуюча культура московської казарми . Там ще можна почути про те , що „ колись було “ , про давні діла минулого і про те , як вірить народ в силу свого духа . Слухаючи перекази про старовину натхнені щирою любовю до свого рідного , мимоволі пригадуєш слова поета : „ Вірте у геній народа , в силу духовну його “ . * * * Була година жнив і стояв надзвичайно горячий день . Спека потроху вже спадала , бо сонце хилилося на захід . Повітря було задушливе якесь , цілі хмари дрібненьких мушок таньцювали і метушились навколо воза , а дорога була така мягка , як пухова подушка , з якої повільно підіймалася за возом руда хмара порохнечі і важко осідала на свіжі стерні , що тяглись оба - біч дороги . На сході й півночі небосхил був затьмаренний сиво - молошною млою літньої спеки . Я їхав в село К - ку , як - то кажуть , „ по справах служби ! . “ До села було ще далеченько і я дуже поспішався . Ще з далека мою увагу звернула велика могила , а зараз , вже під'їзжаючи до села , я побачив на ній високою білого хреста і великий гурт жінок та дівчат з серпами , а чоловіків з косами . Я пригадав , що десь тут є Дівич - Гора і дуже зацікавився нею . Але , спитавшись свого візника , я почув одно : „ Бог його святий знає … Кажуть , що то „ Дівич - Гора “ …
Précédent Page 3 sur 45 Page 3 sur 45 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
