Passer le texte de l’article Touchez un mot pour voir sa traduction
Розрита могила . Світе тихий , краю милий , Моя Україно ! За що тебе сплюндровано , За що , мати , гинеш ? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась , Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила ? — „ Молилася , турбувалась , День і ніч не спала , Моїх діток доглядала , Звичаю навчала . Виростали мої діти , Мої добрі квіти , — Панувала і я колись На широкім світі ! Панувала . . . О , Богдане , Нерозумний сину ! Подивись тепер на матір — На свою Вкраїну , Що колишучи співала Про свою недолю , Що співаючи ридала , Виглядала волю . . . Ой Богдане , Богданочку ! Як - би була знала , — У колисці б придушила , Під серцем приспала ! Степи мої запродані Жидові , Німоті , Сини мої на чужині , На чужій роботі : Дніпро , брат мій , висихає , Мене покидає , І могили мої милі Москаль розриває . . . Нехай риє , розкопує , — Не своє шукає ; А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть Москалеві Господарювати , Та з матері полатану Сорочку здіймати . . . Помагайте , недолюдки , Матір катувати ! . . . На четверо розкопана Розрита могила ! . . . Чого вони там шукали ? Що там схоронили Старі батьки ? — Ех ! як - би то Як - би то знайти те , Що там поховали , — Не плакали б діти , Мати б не ридала ! Чигирин . Чигрине , Чигрине ! Все на світі гине , І святая твоя слава , Як пилина , лине За вітрами холодними , В хмарі пропадає . Над землею летять літа , Дніпро висихає , Розсипаються могили , Високі могили — Твоя слава ; і про тебе , Старче малосилий , Ніхто й слова не промовить , Ніхто й не покаже , Де ти стояв , чого стояв . . . І на сміх не скаже ! За що ж боролись ми з Ляхами ! За що ж ми різались з панами ! За що скородили списами Татарські ребра ! . . . Засівали , І рудою поливали , І шаблями скородили . Що ж на ниві уродило ? Уродила рута , рута — Волі нашої отрута . А я , юродивий , на твоїх руїнах Марно слёзи трачу . Заснула Вкраїна , Буръяном укрилась , цвіллю зацвіла , В калюжі , в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила , А дітям надію в степу оддала . А надію Вітер по полю розвіяв , Хвиля морем рознесла . Нехай же вітер все розносить На неокраянім крилі , Нехай же серце плаче , просить Святої правди на землі . Чигрине , Чигрине , Мій друже єдиний ! Проспав - єси степи , ліси І всю Україну ! Спи ж повитий жидовою , Поки сонце встане , Поки тиї недолюдки Поростуть гетьмани . Помолившись , і я б заснув . . . Так думи прокляті Рвуться душу запалити , Серце розірвати . Не рвіть , думи , не паліте ! Може , верну знову Мою правду безталанну , Моє тихе слово . Може , викую я з ёго До старого плуга Новий леміш і чересло , І в тяжкі упруги , Може , зъорю переліг той , А на перелозі Я посію мої слёзи , Мої щирі слёзи ; Може , зійдуть і виростуть Ножі обоюдні ; Розпанахають погане , Гниле серце , трудне ; І вицідять сукровату , І нальють живої Козацької тиї крови . Чистої , святої . Може , може . . . а між тими , Між ножами рута І барвінок розівьється ; І слово забуте , Моє слово тихе - сумне , Богобоязливе Згадається , — і дівоче Серце боязливе Стрепенеться , як рибонька , І мене згадає . . . Слово моє , слёзи мої , Раю ти мій , раю ! Спи , Чигрине ! Нехай гинуть У ворога діти ; Спи , гетьмане , поки встане Правда на сім світі . 19 Лютого 1844 . Москва . СОН . Дꙋхъ истины , ѥго же міръ не можеть приꙗти , ꙗко не видить ѥго , ниже ꙁнаѥть ѥго . Іоан . Гл . XIV . , ст . 17 .
Précédent Page 1 sur 32 Page 1 sur 32 Suivant