Passer le texte de l’article
З дурним моїм , сталось : Розігнав дітей по світу , А добро осталось , — Немає з ким поділити . Довелось самому Розкидати , розточити , І добра нікому Не зробити ні на шеляг , І притчею стати Добрим людям ; і охати У холодній хаті Під кожухом ; ( і нікому Хату затопити І вимести ) ; по смітнику Ходити , нудити , — Поки пугач над стріхою В вікно не завиє , А наймичка холодного Трупу не накриє Кожушиною старою , А ключ од комори Із - за пояса украде . Оттаке - то горе І з сотником оце сталось : Не минуло году , Як Настусеньки не стало , А вже на городі Не осталося нічого , — Свині та телята Уже бродять . А барвінок , Барвінок хрещатий , Притоптаний коло тину , Засихає - вьяне . А сам сотник у кожусі , Одутлий , поганий , Коло клуні похожає : І стоги невкриті , І покої немазані , І сволок немитий , І челяді нема дома , Й худоби немає . . . А наймичка задріпана , Та й та помикає Старим паном . Так і треба : Не розганяй діток , Сивий дурню ! Недовго жив На свій заробіток Пьяний сотник . Ще минуло Літо коло світа , А в - осені на улиці Сотника убито ; А може , вмер неборака , Од шинкарки йдучи . Байдуже кому питати ! Забрали й онучи Добрі люде , а самого Гарно поховали У леваді і хрестика Над ним не вкопали . Аж жаль ёго : був багатий , І рідня і діти Єсть у ёго , а нікому Хрест постановити ! Умер сотник , і покої Згнили , повалялись ; Все пропало , погинуло . Тілько і остались — Що тополі на вигоні Стоять , мов дівчата Вийшли в Оглава ватагу З поля виглядати . Титарівна . Давно се діялось колись : Ще як борці у нас ходили По селах , та дівчат дурили , З громади кпили , хлопців били , Та верховодили в селі . Як ті гусари на постої ; Ще за гетьманщини святої — Давно се діялось колись . У неділю на селі , У оранді , на столі Сиділи лірники , та грали По шелягу за танець . Кругом аж курява вставала — Дівчата танцювали І парубки . — „ Уже й кінець ! А нуте иншу ! “ — „ Та й се добра ! “ І знову ліри заревли , І знов дівчата , мов сороки , А парубки , узявшись в боки , Навприсядки пішли . . . Найкращий парубок Микита Стоїть на лаві в сірій свиті . Найкращий хлопець , та байстрюк , Байстрюк собі , та ще й убогий . Так і нікому не до ёго . Стоїть собі . Як той . . . Плечима стелю підпірає , Та дивиться і замірає На титарівну . А та в квітах , Мов намалёвана , стоїть Сама собі і на Микиту Неначе глянула . Горить , Горить Микити в сірій свиті ! Шеляга виймає І за того остатнёго Музику наймає , І нерівню титарівну У танець вітає . . . — „ Одчепися , пройдисвіте ! “ І зареготалась Титарівна : „ хиба тобі Наймичок не стало ? “ Насміялась титарівна З бідного Микити ; Насміялася при людях , Що він в сірій свиті . Буде тобі , титарівно ! Заплачеш , небого , За ті сміхи ! Де ж Микита ? В далеку дорогу Пішов собі . . . З того часу Не чуть ёго стало . . . З того часу титарівні Щось такеє сталось . . . До - дому плачучи прийшла , І спати плачучи лягла , І не вечеряла , не спала — Яка лягла , така і встала , Мов одуріла . Що робить — Сама не знає . А Микита , Неначе сич , у сірій свиті Перед очима все стоїть : Мара та й годі ! Титарівно , В недобрий час з того нерівні Ти насміялась .
Précédent Page 19 sur 36 Page 19 sur 36 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
