Passer le texte de l’article
Скутарь , мов пекло те , палає ; Через базари кров тече , Босфор широкий доливає . Неначе птахи чорні в гаї , Козацьтво сміливо літає . Ніхто на світі не втече ! Огонь запеклих не пече . Руйнують мури , срібло - злото Несуть шапками козаки І насипають байдаки . Горить Скутарь , стиха работа , І хлопці сходяться ; зійшлись , Люльки з пожару закурили , На байдаки , — та й потягли , Рвучи червоні гори - хвилі . Пливуть собі , ніби з дому , Так буцім гуляють , Та , звичайне Запорозці , Пливучи співають : „ Наш отаман Ганалія Отаман завзятий , Забрав хлопців та й поїхав По морю гуляти , — По морю гуляти , Слави добувати , Із турецької неволі Братів визволяти . Ой приїхав Гамалія Аж у ту Скутару , — Сидять брати Запорозці , Дожидають кари . Ой як крикнув Гамалія : „ Брати , будем жити , — Будем жити , вино пити , Яничара бити , А курені килимами , Оксамитом крити ! “ Вилітали Запорозці На лан жито жати ; Жито жали , в копи клали , Гуртом заспівали : „ Слава тобі , Гамаліє , На весь світ великий , — На весь світ великий , На всю Україну , Що не дав ти товариству Згинуть на чужині ! “ Пливуть співаючи ; пливе Позад завзятий Гамалія : Орел орлят мов стереже ; Із Дарданелів вітер віє , А не женеться Византія : Вона боїться , щоб чернець Не засвітив Галату знову , Або гетьман Иван Підкова Не кликнув в море на ралець . Пливуть собі , а із - за хвилі Сонце хвилю червонить ; Перед ними море миле Гомонить і кликотить . Гамаліє , вітер віє … Ось - ось наше море ! … І сховалися за хвилі — За рожеві гори . ПРИЧИННА . Реве та стогне Дніпр широкий , Сердитий вітер завива , До - долу верби гне високі , Горами хвилю підійма . І блідний місяць на ту пору Із хмари де - де виглядав . Неначе човен в синім морі , То виринав , то потопав . Ще треті півні не співали , Ніхто нігде не гомонів , Сичі в гаю перекликались , Та ясень раз - у - раз скрипів . В таку добу під горою , Біля того гаю , Що чорніє над водою , Щось біле блукає . Може вийшла русалонька Матері шукати , А може жде козаченька , Щоб залоскотати . Не русалонька блукає : То дівчина ходить , Й сама не зна ( бо причинна ) , Що такеє робить . Так ворожка поробила , Щоб менше скучала , Щоб , бач , ходя о - півночі , Спала й виглядала Козаченька молодого , Що торік покинув . Обіщався вернутися , Та , мабуть , і згинув ! Не китайкою покрились Козацькиї очі , Не вимили біле личко Слізоньки дівочі : Орел вийняв карі очі На чужому полі , Біле тіло вовки зъїли , — Така ёго доля . Дарма що ніч , дівчинонька Ёго виглядає . Не вернеться чорнобривий Та й не привітає , Не розплете довгу косу , Хустку не завьяже , Не на ліжко , в домовину Сиротою ляже ! Така її доля … О , Боже мій милий ! За що ж ти караєш її молоду ? За те , що так щиро вона полюбила Козацькиї очі ? … Прости сироту ! Кого ж їй любити ? ні батька , ні неньки ; Одна , як та пташка в далекім краю . Пошли ж Ти їй долю — вона молоденька — Бо люде чужиї її засміють . Чи винна ж голубка , що голуба любить ? Чи винен той голуб , що сокіл убив ? Сумує , воркує , білим світом нудить , Літає , шукає , дума — заблудив . Щаслива голубка : високо літає , Полине до Бога — милого питать . Кого ж сиротина , кого запитає , І хто їй розскаже , і хто теє знає , Де милий ночує : чи в темному гаю , Чи в бистрім Дунаю коня напува , Чи , може , з другою , другую кохає , Її чорнобриву уже забува ? Як - би то далися орлиниї крила , За синім би морем милого знайшла ; Живого б любила , другу б задушила , А до неживого у яму б лягла ! Не так серце любить , щоб з ким поділиться , Не так воно хоче , як Бог нам дає : Воно жить не хоче , не хоче журиться . „ Журись ! “ каже думка , — жалю завдає . О , Боже мій милий ! така Твоя воля , Таке її щастя , така її доля ! Вона все ходить , з уст ні пари . Широкий Дніпр не гомонить ; Розбивши вітер чорні хмари , Ліг біля моря одпочить , А з неба місяць так і сяє ; І над водою , і над гаєм , Кругом , як в усі , все мовчить …
Précédent Page 2 sur 36 Page 2 sur 36 Suivant 