Passer le texte de l’article Touchez un mot pour voir sa traduction
Ідуть дівчата в поле жати Та знай співають ідучи , Як провожала сина мати , Як бивсь татарин у - ночі . Ідуть — під дубом зелененьким Кінь замордований стоіть , А біля ёго — молоденький Козак та дівчина лежить . Цікаві ( нігде правди діти ) Підкралися , щоб ізлякать ; Коли подивляться , що вбитий , — З переполоху ну втікать ! Збіралися подруженьки , — Слізоньки втирають ; Збіралися товариші , — Та ями копають ; Прийшли попи з корогвами , Задзвонили дзвони . Поховали громадою , Як слід , по закону . Насипали край дороги Дві могили в житі . Нема кому запитати , За що їх убито ? Посадили над козаком Явір та ялину , А в головах у дівчини Червону калину . Прилітає зозуленька Над ними кувати ; Прилітає соловейко Що - ніч щебетати ; Виспівує та щебече , Поки місяць зійде , Поки тиї русалоньки З Дніпра грітись вийдуть . — ЧЕРНИЦЯ МАРЬЯНА . ( Частина поеми . ) У неділю на вигоні Дівчата гуляли , Жартували з парубками , Де - які — співали Про досвітки , вечорниці , Та як била мати , Щоб з козаком не стояла … Звичайно — дівчата , То про своє все й співають , Яка про що знає . Ах ось , з хлопцем старий сліпець В село шкандибає ; В руках чоботи ; на плечах Латана торбина У старого . А дитина , Сердешна дитина , Обідрана , ледве - ледве Несе ноженята … Безталанний син Катрусі ! „ Дивіться , дівчата , Кобзарь іде , кобзарь іде ! “ Та всі , яко мога , Хлопців кинули , — побігли Зострічать сліпого . „ Діду - серце , голубчику ! Заграй нам що - небудь : Я шага дам ; я — черешень ; Я напою медом ; А тим часом одпочинеш , А ми потанцюєм . Заграй же нам яку - небудь ! “ — „ Чую , любі , чую ! Спасибі вам , мої квіти , За слово ласкаве . Заграв би вам , та бачите — Справи нема , справи . Учора був на базарі — Кобза зопсувалась , Розвалилася … “ „ А струни ? “ — „ Тілько три осталось . “ „ Та хоч на трёх яку - небудь ! “ — „ На трёх ? Ох , дівчата ! І на одній колись - то грав , Та ба , вже не грати ! Постривайте ж , мої любі , Трошки одпочину … Сядьмо , хлопче ! “ Посідали . Розвязав торбину ; Вийняв кобзу ; разів зо - два Ударив по рваних … „ Що б вам заграть ? … Постривайте … Черницю Марьяну … Чи чували , чи не чули ? … Слухайте ж , дівчата , Та кайтеся … Давно колись Була собі мати ; Був і батько , та не стало . Осталась вдовою , Та й не молодою , — Із волами , із возами , З малою дочкою . Росла дочка Марьяна , А виросла , як панна , — Чорнобрива , уродлива , Хоч за пана гетьмана . Стала мати гадати Та зятя єднати , А Марьяна не до пана Виходила стояти , — Не до пана товстого , Усатого , старого , До Петруся , в гаю , в лузі , Що - вечора святого . Розмовляла , жартувала , Обнімала , мліла , В раю жила … а иноді Плакала , німіла . „ Чого плачеш , моя пташко ? “ Петро запитає . Вона гляне , усміхнеться : „ І сама не знаю ! “ . — „ Може , думаєш , покину ? Ні , моя рибчино ! Буду ходить , буду любить , Поки не загину . Хиба було коли в світі , Щоб ті , що кохались , Розійшлися , не взялися , — Живими остались ? “ — „ Ти жартуєш , мій голубе ! Ти чув , що співають … То кобзарі вигадують ; Бо сліпі , не знають , Бо не бачять , що є брови , Чорні й карі очі , І високий стан козачий , І гнучкий дівочий , Що є коси , чорні коси , Козацька чуприна , Що на мову на Петрову В глухій домовині Усміхнуся … скажу ёму : „ Орле сизокрилий ! „ Люблю тебе й на тім світі , „ Як на сім любила . “ От - так , серце , обнімімось , От - так поцілую ! Нехай вкупі заховають … Умру — не почую … Не почую … “ Обнялися , Обнялись , зомліли . От - так вони любилися , От - так і хотіли , Щоб на той світ переступить ; Та не по їх стало … Що - вечора сходилися , І мати не знала , Де Марьяна до півночі , З ким вона гуляла . „ Воно мале , ще дитина , Нічого не знає . “ Угадала стара мати , Та не все вгадала : Знать , забула , що минуло , — Чи не дівувала .
Précédent Page 4 sur 36 Page 4 sur 36 Suivant