Skip the article text
Боярин видивився на неї зачудованими очима ; він почав боятися , чи не відьма вона , що так страшно швидко вгадувала , в чім діло . — Доню , забудь за нього ! — сказав він . — Яка доля йому судилася , така й буде . — Ні , тату , тим ти не зведеш мене ! Я їду , їду до Тухлі , я остережу його , спасу його від твоєї засідки ! А коли в неї попадеться , то я стану обік нього і буду боронитися разом з ним , до останнього скону , проти тебе , тату , і твоїх поганих союзників ! — Дівчино , ти божевільна ! — скрикнув боярин . — Уважай , не доводи мене до гніву ! Це хвиля рішуча . — Що мене обходить твій гнів ! — відказала холодно Мирослава . — І що ти мені можеш іще більше злого зробити після того , що зробив досі ? Коли уб'єш мене , то це буде тільки добродійство , бо й так мені не жити . Пусти мене ! — Ні , лишись тут , нерозумна ! — Так , лишись тут , поки ти спокійно не замордуєш того , хто дорожчий мені над життя моє ! О , ні , я не лишусь ! — Лишись ! Богом кленусь тобі , що не підійму руки своєї на нього ! — О , знаю , знаю , що це значить ! — скрикнула Мирослава . — Ну , розуміється , ти боярин , де ж би ти піднімав руку на смерда . Але своїм диким товаришам велиш усі затроєні стріли націлити на його груди ! — Ні ! Коли вже таке твоє над ним милосердя , то ще раз кленусь тобі , що ані я , ані ніхто з моєї дружини не ткне його , хоч би він незнати як нападав на нас ! Досить тобі цього ! Мирослава стояла , шарпана страшною сердечною тривогою , і не могла нічого більше сказати . Хіба ж вона знала , чи досить цього , чи ні ? О , як радо була б вона пташкою злетіла до нього , щирим щебетанням перестерегла його ! Але годі було . Батько її взяв свою зброю і , виходячи з шатра , сказав : — Доню , ще раз кажу тобі і заклинаю тебе : лишись у таборі , поки я не вернусь , а тоді роби собі , що твоя воля буде . А тепер прощай . Він вийшов , і заслона з войлока , що служила замість дверей , неспокійно захиталася за ним . З заламаними руками , образ найтяжчого горя і найстрашнішої тривоги , стояла Мирослава насеред шатра , німа , перехилена наперед , з відкритими устами , ухом ловлячи останній стук кінських копит , що глухли й німіли по мірі того , як віддалявся на полуднє відділ монголів , ведений її батьком на загибіль Тухольщини . V . З важким серцем ішов Максим Беркут посеред невеличкої ватаги тухольських молодців на сповнення громадської волі . Від малку виріс він у глибокім почуванню своєї єдности з громадою і святости громадської волі , тож і тепер , коли зовсім не в пору для його серця на нього впав почесний вибір громади — прогнати з громадських земель ворога громади , якого бачили тухольці в боярині , — і тепер він не смів відмовитись від того поручення , хоч серце його рвалося і краялось на саму думку , що буде мусіти стрітитися з Мирославою , з її батьком , як з ворогами , що буде , може , мусіти боротися з боярськими лучниками або і з самим боярином , проливати кров людську в очах тої , за котру він сам готов був свою кров пролити . Правда , він твердо рішився зробити своє діло як можна найспокійніше і не доводити його аж до проливання крови , але хто ж міг йому поручити , що боярин , знаючи його слабу сторону , сам не буде шукати зачіпки ? Це легше могло бути , як що .
Back Page 51 of 100 Page 51 of 100 Next Keep reading with translations Create a free account: 7 days of Pro, then 20 word translations a day or a paid plan.
