Skip the article text
VI . Дивний сон снився Захарові Беркутові . Здавалось йому , немов нині їх дорічне свято „ Сторожа “ , і вся громада зібрана докола каменя при вході тухольської тіснини : дівчата з вінками , молодці з музикою , всі у святкових чистих строях . Оце він , найстарший віком у громаді , перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього . Якісь таємничі , тривожні , болючі чуття опановують його серце під час молитви ; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає , що такого . Він молиться гаряче , по двох - трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх , звичаєм усталених зворотів ; якась нова , гарячіша , пориваюча молитва плине з його уст ; уся громада , потрясена нею , паде ниць на землю , і сам він робить те саме . Але слова не перестають плисти , темно робиться кругом , чорні хмари покривають небо , громи починають бити , блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем , земля здригається — і разом , звільна перехиляючись , святий камінь рушається з місця і зі страшенним лускотом валиться на нього . — Що це може значити ? — питав сам себе Захар , роздумуючи над своїм сном . — Щастя чи нещастя ? Радість чи горе ? — Але він сам не міг знайти відповіді на те питання , тільки сон цей лишив по собі якесь важке прочуття , якусь хмару суму на Захаровім чолі . Швидко справдилось те прочуття ! Саме по полудні настигли страшні , несподівані вісті до Тухлі . Пастухи з сусідньої полонини прибігли без духу до села , голосячи , що бачили якусь бійку коло боярського дому , якусь громаду незвісних чорних людей і чули незрозумілі , роздираючі крики . Майже вся тухольська молодь , озброївшись у що хто міг , побігла на місце бою , але зупинилась оподалік , побачивши криваве і трупами вкрите побоєвище , а боярський дім оточений хмарою монголів . Не було сумніву , всі молодці , вислані для збурення боярського дому , згинули в нерівній боротьбі з тими наїзниками . Не знаючи , що діяти , тухольська молодь вернула до села , розносячи всюди страшну вість . Почувши її , затремтів старий Захар і гірка сльоза покотилася по його старім лиці . — От і сповнився мій сон ! — прошептав він . — В обороні свого села поліг мій Максим . Так воно й треба . Раз умирати кожному , але славно вмирати , це не кожному лучається . Не сумувати мені за ним , але радуватись його долею . Так потішав себе старий Захар , але серце його скиміло глибоко : надто сильно , всією силою своєї душі він любив свого наймолодшого сина . Але швидко він скріпився духом . Громада кликала його , потребувала його ради . Купами тислися люди , старі й молоді , за село , до тухольської тіснини , за котрою так близько стояв страшний їх ворог . Перший раз відколи засіла Тухля , рада громадська зібралася нині без звичайних обрядів , без знамена , серед брязку топорів та кіс , серед напівтривожного напіввойовничого гамору . Без порядку мішалися старці з молодцями , оружні з безоружними , ба , навіть жінки снували сюди й туди поміж громадою , допитуючись вістей про ворога або голосно оплакуючи своїх погиблих синів . — Що діяти ? Що починати ? Як боронитися ? — гуло в народі . Одна думка переважала всі інші : вийти громадою перед тіснину і боронитися від монголів до останньої краплі крови . Особливо молодь наставала на те . — Ми хочемо згинути , як наші брати погинули в обороні свого краю ! — кричали вони . — Тільки по наших трупах увійдуть вороги в тухольську долину ! — В тіснині поробити засіки і з них разити монголів ! — радили старші . Далі , коли гамір трохи втишився , заговорив Захар Беркут .
Back Page 63 of 100 Page 63 of 100 Next Keep reading with translations Create a free account: 7 days of Pro, then 20 word translations a day or a paid plan.
