Skip the article text
II . Мотря Довбишівна Наступного дня батьки поїхали на ярмарок до Богуслава . Синам вони загадали розкопати дорогу на крутій горі , де вже зламалося багато возів . Але Карпо не взяв заступа , а накинув свитку й пішов на той куток , де жили Довбиші . Довбиш був багатий чоловік . Його нова хата стояла над маленьким ставком , уся в черешнях і соняшниках . Була субота , тож Мотря саме вийшла з хати з горщиком червоної глини , щоб мазати призьбу . — Здорова була , чорноброва ! — сказав Карпо через ворота . — Здоров , нечорнобривий ! З чорнявим постояла б , а рудому зась , — відповіла Мотря . Карпо переліз через перелаз і сів на призьбу . Мотря мазала призьбу й махала віхтем біля самих його ніг . Червона глина бризнула йому на білу сорочку . Він схопився й зачепив ногою горщик із глиною , а потім і другий , з білою . Горщики покотилися через увесь двір , і за ними простяглися дві смуги , червона й біла . — Ти що , здурів , що мені тепер мати скаже ? — закричала Мотря . Карпо стояв серед двору й усміхався , а Мотря вже замахнулася на нього віхтем . — Не сердься , бо завтра я найму тобі музики , — сказав Карпо . Тут за вербами застукотів візок , бо батьки поверталися з ярмарку . Карпо перескочив через тин і зник . Коли мати спитала , хто порозливав глину , Мотря сказала , що у двір ускочив чийсь кабан . Сама вона відвернулася до стіни , щоб мати не бачила її усмішки . У неділю вранці Мотря вбралася так , як ніхто в селі . На голові в неї був цілий вінок із квітів і стрічок , а на ногах червоні чоботи . Вона йшла до церкви повз Кайдашів двір саме тоді , коли Кайдаш із синами віз з поля снопи . Карпо побачив Мотрю й забув про все на світі . Віз наїхав колесом на горбок і перекинувся . Другий віз наскочив на перший , і обидві осі тріснули , як сухі тріски . — Покарала мене і свята п’ятниця , і свята неділя ! — бідкався старий Кайдаш . — Вас , тату , щось усе карає : як не п’ятниця , то неділя , — сказав Карпо . Після обіду біля корчми заграли музики , яких Карпо найняв для однієї Мотрі . Сам він не танцював , а тільки стояв збоку й дивився на неї . Увечері він провів її додому . — Я не знаю , чи ти мене щиро любиш , чи смієшся з мене , — сказала Мотря . — Я тебе , Мотре , щиро люблю й не сміюся , — відповів Карпо . Наприкінці літа Карпо послав до Мотрі старостів , і вона їх не прогнала . Тоді старі Кайдаші пішли до Довбишів на оглядини . Мати вдягла жовті чоботи й нову білу свиту . За столом вона говорила тонким солодким голосом і хвалилася , як її шанують пани . — Матушка садовить мене поруч себе й каже : « Та їжте , пані Марусю ! » Їй - богу , проше вас ! Мотря відвернулася до порога й тихо засміялася . Через оте « проше » все село дражнило Кайдашиху « пані економшею » . — А мої сини , як два соколи , такі слухняні й тихі , хоч у вухо бгай , — хвалилася вона далі . Старий Кайдаш чекав тільки одного : коли господар знову наллє горілки з червоним перцем . Нарешті він не витримав і сказав , що годі хвалитися , бо й сова колись хвалила своїх дітей . Мотря дивилася на майбутню свекруху гострими очима , і цей солодкий мед їй одразу не сподобався . — Дасть Бог , поженимо дітей , то я Карпові поставлю хату через сіни , — сказав Кайдаш на прощання .
Back Page 2 of 10 Page 2 of 10 Next Keep reading with translations Create a free account: 7 days of Pro, then 20 word translations a day or a paid plan.
