Skip the article text
XIII Др . Рафалович майже зовсім забув про свою хвилеву стрічу з чорною дамою в ту неділю , коли зі Стальським ішов наймати помешкання . Від тої неділі минуло вже пару місяців , і він ніколи більше не стрічав її . Зрештою канцелярійна праця , вічні терміни і тисячі ненастанних турбот , що переходили через його голову , не давали йому часу думати ані про ту появу , ані про ту драму , якої спомини вона викликала була в його серці . Та ось другого дня по візиті Вагмана одна маленька пригода знов торкнула в його душі ту , здавалось , порвану струну . Того дня він виїмково не мав рано терміну в суді і для того міг троха відпочити . Вставши о восьмій , він поснідав дома , потім понаписував деякі листи до знайомих у Львові , а також до Буркотина , до тих селян , що звичайно бували у нього в справі процесу з паном і видавались йому інтелігентнішими та впливовішими від інших , а віднісши листи до канцелярії з порученням вислати їх на пошту і давши деякі диспозиції конципієнтові , пішов знов нагору до свойого покою , щоб прочитати дещо з новоповидаваних книжок , які одержав зі Львова . В ту пору нова руська книжка була рідким гостем на провінції , і Євгеній пильно слідив не тілько за політичними і економічними справами , але також за красною літературою , і то не лише руською . Він належав до того покоління , що виховалося вже під впливом європеїзму , якому в Галицькій Русі виборов горожанство Драгоманов , і цікавився богато дечим таким , чим не цікавилися зовсім його польські та жидівські товариші , адвокати та судовики . Прочитавши кількадесят сторінок книжки , Євгеній відложив її набік і встав . Книжка зворушила його , він чув потребу руху і встав , щоби проходитися по комнаті і роздумати , розібрати прочитане . Перейшовши кілька разів здовж покою , він зупинився при вікні , що виходило до міського парку , і відразу мов прикипів до місця . Його очі звернулися на одно місце і не могли відірватися від нього . Просто його вікна , на віддаленню яких двадцятьох метрів , за живоплотом , що ним був обведений парк , ішла широка стежка , а зробивши тут закрут , піднімалася троха вгору і щезала в гущавині високих смерек . В тім місці , де стежка тонула в тіні , спускаючися вдолину з горбка , стояла під смерекою лавочка , здалека майже незамітна і заслонена для дальших частей парку , але добре видна з вікон . На тій лавочці в тій хвилі сиділа дама в чорному , сим разом не завельонована , з лицем , оберненим просто до Євгенієвого вікна . Зирнувши туди припадково , Євгеній не міг відірватися від того лиця . Йому відразу пригадалося знайоме обличчя . Правда , і сим разом він не видів його виразно , бо сонячне проміння , скісно падучи з - поза смереки , добре освітлювало стежку , що виглядала мов величезна карта білого паперу , простерта серед темної зелені , освічувало лавку , але пані , що сиділа на ній , потопала в тіні , так що тілько її подовгасте лице ясніло матовим блиском , ледво обрисовуючи свої тонкі контури . Але Євгеній почув при виді того лиця той давно звісний йому товчок у груді , якого не почував на вид жадного іншого лиця . — Невже се вона ? — питав він сам себе і напружав свій зір , щоб якнайліпше побачити , пізнати її . Він стояв при вікні , що було замкнене , і боявся відчинити його , боявся навіть ворухнутися , щоб не сполошити привида , стояв до половини захований за фрамугою вікна так , щоб вона не мусила його побачити , коли справді , як йому здавалося , пасе очима його вікно . « Зажду , аж устане , — думав він далі . — По ході пізнаю її зараз » .
Back Page 37 of 188 Page 37 of 188 Next Keep reading with translations Create a free account: 7 days of Pro, then 20 word translations a day or a paid plan.
