Skip the article text
Він схопився з ліжка і почав одягатися . Якась тривога обхопила його . Повітря сеї комнати давило його , він потребував свіжого повітря , широкого простору , щоб не задушитися . Але , одягшися , він почув себе таким безсильним , таким нещасним , що мусив сісти на крісло коло столика . І нараз у його голові забулькотіли нові думи , понеслася їх течія зовсім у противнім напрямі , ніж досі . « Варвар я ! Погань ! Нелюд ! Адже вона божеволіє з терпіння , сама не знає , що з нею діється ! Адже , побачивши мене , вона мов остовпіла , нездібна була слова промовити . Адже він знущається над нею , кождим словом шпигає , кождим позирком ранить , кождим рухом топче її . А я дивлюсь , як вона треплеться і мечеться з болю , і смію критикувати її рухи ! Я , проклятий естетик , роздебендюю : сей рух смішний , сей вираз тупий , сі слова недоладні ! Боже ! Та невже ж у мене нема ані крихітки серця ? Невже разом з любов'ю я стратив здібність до простого людського співчуття ? » Дрож пройшла по його тілі . Пропасниця забігала по нервах . Зуби зціпилися , і він , ухопивши в обі долоні розпалене чоло , похилився над столом . Довго він сидів отак і сам не чув того , коли з його очей полилися пекучі сльози . Йому зробилося легше від них , і в міру , як легшало на душі , сльози лилися , капали на стіл , розливалися калюжками , текли річкою , поки не дотекли до краю стола . Тут вони сперлися якийсь час на острім канті . Але з очей набігали все нові і нові краплі і доливали річечку , і ось вона перемогла кант і рясним градом крапель бризнула на підлогу . Євгеній не чув того . У нього в серці робилося якось холодно , тихо , мов там залягала велика порожнеча . Думки зупинилися , течія образів у фантазії зупинилася , воля лежала зомліла . Голосне стукання до дверей салону розбуркало його з того душевного зомління , примусило встати з місця і отямиться . Машинально він обтер очі рушником , вийшов із спальні , замкнув її за собою і , промовивши « Прошу ввійти » , наблизився до дверей салону і відімкнув їх . Двері широко отворилися , і в отворі стояв пан маршалок Брикальський , вистроєний , пахучий , блискучий , усміхнений , щасливий . — Чи можу ввійти ? — запитав , кланяючись . — Але ж прошу , прошу , — відповів Євгеній і також легенько вклонився . XXIV Пан маршалок стояв хвилину в дверях . Його лице ясніло якимсь незвичайним блиском , очі горіли , на устах тремтів щасливий усміх , готовий , бачилось , в одній секунді зірватися бурею і вибухнути веселим , сердечним реготом . Потім він широко простер руки і кинувся на Євгенія . — Ха , ха , ха ! Коханий меценасе ! Позволь , нехай обійму тебе ! Ха , ха , ха ! Почтива душе ! Ну , дай же поцілувати себе ! І він стискав , майже душив Євгенія в своїх обіймах , не зважаючи , що сей з зачудуванням зробив крок узад , хоронячись перед вибухом його щирості , що відкрив уста для протесту і навіть руками силкувався легенько відсторонити пана маршалка , від якого зовсім не надіявся такої інтимності . — Але ж ні , ні , не пручайся ! Не можу здержатися ! Таку радість , таку приємність , таку розкіш , яку ти справив мені — золота душе ! — я мушу , мушу ! . . І він ще раз обняв , ще раз притиснув Євгенія до своєї груді , ще раз прихилив йому до лиця свою напомадовану ріденьку чуприну . Євгеній пересилував себе і почав усміхатися . — Пан маршалок , як бачу , приходять до мене в подвійно проступнім намірі .
Back Page 64 of 188 Page 64 of 188 Next Keep reading with translations Create a free account: 7 days of Pro, then 20 word translations a day or a paid plan.
