Skip the article text
І в тій хвилі Євгеній почув у душі глибокий сором . Йому пригадалася недавня розмова з Регіною і його безумний намір — покинути все те , вимріяне , вилеліяне , підготоване зусиллями його душі і бажаннями його серця , покинути і занехати задля жіночих очей , задля блідих , болящо стиснених уст ! Боже , невже се був він ? Невже в його душі на одну хвилину могла постати і випрямитися така постанова ? Невже нерви могли здобути таку перевагу над розумом і над ліпшою , чистішою частиною його чуття ? Так , він чув , що та частина його чуття , що тягне його до праці для рідного народу , до тої важкої , ненастанної праці , повної прикростей , абнегації , розчаровань , терпінь і — хто знає , може , десь там колись пізніх цвітів і плодів , — що та частина його чуття — краща , чистіша частина . Адже се його перший , безпосередній , святий обов'язок . Вихований , вигодуваний хлібом , працею і потом сього народа , він повинен своєю працею , своєю інтелігенцією відплатитися йому . Се перший заповіт , такий , від якого ніщо й ніяким способом не може увільнити його . Все , що говориться про права індивідуальності , про права чуття , про право на вживання життя і його радощів , — се софізми , брехня , облудна маска самолюбства й безхарактерності . Яке ти маєш право бути вільним , коли твій народ у неволі ? Яке ти маєш право вдоволяти свої примхи і любовні бажання , коли мільйони твойого народу не мають чим вдоволити найконечніших потреб життя ? А коли у тебе нема сили волі настілько , щоб зректися всіх своїх приємностей і розкошей , зробитися аскетом і слугою тих бідних та нещасних , коли ти на кождім кроці робиш концесії свойому дорогому « я » , то бодай не бреши і не декламуй про якісь віковічні права того « я » ! Будь щирий і скажи виразно : « Во грісіх роди мя мати моя » , жию в свинстві і роблю щохвиля концесії підлоті . Се буде щиро і правдиво , і коли те болото не затопило ще в тобі живої душі , то вона таки колись озоветься , стрепенеться , збунтується против того всевладного свинства . А декламаціями про права свого « я » , про бажання « вижитися і нажитися » ти дійдеш тільки до санкціоновання того свинства як твого нормального стану , до затоплення і повного затрачення всього того , що могло би дати твоїй душі хоч на крихітку людську подобу . В таких думках , що від аналізу власного чуття звільна перейшли до злобних нападів на якогось незримого противника , Євгеній смерком уже заїхав до Бабинець , де у о . Зварича надіявся знайти нічліг . XXX Він здибав о . Зварича ще за селом . Священик , низенький , худенький чоловічок літ коло сорока , окружений купою селян і селянок , чалапав болотистим гостинцем , ідучи до села ; ряд свіжих могилок на кладовищі , що темним чотирикутником розстелилося оподалік від села і манячіло своїми дерев'яними хрестами та капличкою на середині , показував , що о . Зварич власне вертав від похорону . Порівнявшися з купою людей , Євгеній привітався , велів жидові їхати наперед і заїздити на попівство , а сам зліз із брички і пішов пішки разом з панотцем і селянами . — Що у вас , похорон був ? — запитав він . — О , так , похорон , — якось мов нерадо буркнув о . Зварич . — Та й не один , — додав хтось із селян . — Мруть хіба в селі ? — Ну , та … померли . — Слабість яка ? Пошесть ? — Ще гірше . — Як то ? — Пошесть цісарсько - королівська , патентована . — Що се ви , отче ? Загадками говорите . — Ба ні , що правда . Адже отсе вертаємо з такого похорону , якого ви ще , певно , не бачили . Семеро дітей нараз . — Дифтерія ? — не без легкого страху промовив Євгеній . — Ні . Здоровісінькі були . — Ну , через що ж померли ?
Back Page 80 of 188 Page 80 of 188 Next Keep reading with translations Create a free account: 7 days of Pro, then 20 word translations a day or a paid plan.
