Skip the article text
Скінчили обід , позакурювали цигара . Євгеній велів принести чорну каву . Стальський усе ще оповідав міські сплітки і судові скандали : про третього совітника , про ад'юнктів , далі перейшов на політичну власть , перемив кістки пану старості , пані старостині , панам комісарам і лагодився перескочити до податкового інспектора , коли Євгеній , випивши каву , зирнув на годинник . — Ну , пане Стальський , — мовив він устаючи , — дуже мені приємно в вашім товаристві , але пора мені до мойого готелю . — Ай , ай ! — мовив Стальський , зирнувши також на годинник . — Ото , я забалакався , а то вже далі третя . У мене в канцелярії також троха рестанцій . Не буду заходити додому , а піду просто . Євгеній подзвонив , заплатив і вийшов . Йому хотілося спекатися Стальського , котрого балакання псувало йому пообідній гумор , але Стальського не так легко було спекатися . — Пане меценас ! — мовив він зворушеним голосом . — Позвольте мені віддячитися вам за вашу добрість і за нинішнє угощення ! — Але ж , пане , нема за що . Мені самому … все - таки краще удвох , ніж самому обідати . Вони були на вулиці перед реставрацією , відки їх провели кельнери з низькими уклонами . — Ви куди тепер ? — спитав Євгеній . — О , я ще проведу пана меценаса до готелю . До канцелярії ще маю пару мінут вільного часу . — Я не хотів би забирати вам час . — Але ж прошу ! Що мені з ним робити ! Додому не хочеться йти , а канцелярія не втече . — Значить , і ви кавалер , коли вас не тягне додому ? — з усміхом промовив Євгеній . — О , не вгадали ! — мовив Стальський . — Я жонатий , уже десять літ . Але моя жінка — ге - ге - ге — уцивілізована настілько , що не скаже мені нічого . — Нічого не скаже ? Коли ви не прийшли на обід ? — Так , пане , не скаже нічого . — То , певно , її тут нема , виїхала десь на село ? — Ні , пане , сидить дома . — Ну , то , може , німа , — вибачайте , що так скажу . — Ні , не німа . — Ну , в такім разі се якась ідеальна жінка . Перший раз чую про жінку , котра може нічого не сказати мужеві , коли не прийде впору на обід . — Видите , пане меценас , се все залежить , як би то сказати — від цивілізації … від тресури . Котрий мужчина не вміє поводитися з жінками , той ліпше зробить , коли не буде женитися . А вміючи , можна все зробити . І знов Євгенію , не знати чому і відки , причувся розпучливий м'явкіт катованого кота . Він здригнувся , попрощався зі Стальським і пішов до свойого готелю . IV Другого дня була неділя . В суді не було ніякого діла , тож др . Рафалович спав троха довше , спочиваючи по труді . Була вже восьма . Звішені стори готелевого вікна пропускали лагідне , червонясте світло . Євгеній тілько що прокинувся , простягнувся , позіхнув і смакував розкіш безжурного спокою . Попід його вікнами туркотіли вози , здалека чути було гомін народу , гук дзвонів , свист і гуркіт раннього залізничого поїзду , що саме о тій годині виходив до Львова . Але все се не докучало молодому адвокатові , здавна привичному до міського шуму . Навпаки , вся ся музика многолюдного , рухливого міста , особливо в деякім віддаленню , настроювала його на якусь добродушність , розвивала в його душі чуття якоїсь повноти буття , якоїсь любої домашності , подібне до чуття того чоловіка , що з лісової самоти вернув додому на лоно многолюдної та говіркої сім'ї . Та нараз до дверей його покою застукано , і , заким іще він успів відізватися , двері відчинилися , і в них показалася руда голова Стальського .
Back Page 7 of 188 Page 7 of 188 Next Keep reading with translations Create a free account: 7 days of Pro, then 20 word translations a day or a paid plan.
