Skip the article text
XLVII Баранова прогулька по місті в опівніч нового року наробила великого розруху . У всіх кругах міської людності на новий рік ні про що не говорили , як тілько про сю незвичайну пригоду . Пан староста гнівався на поліцію , що допустила до такого скандалу . Поліційний комісар лаяв поліціянтів , що не арештували Барана . Лікарі сперечались про те , як назвати рід його хороби і чи не слід би заперти його в домі божевільних . А з простолюддя одні ворожили з сього пожежу , що буцімто грозить місту , інші благали Бога , щоб відвернув холеру або іншу якусь грізну пошесть , а бабусі та служниці коло криниць хрестилися та оповідали собі шептом про страшні привиди і про близький прихід антихриста . Навіть ксьондз - пробощ узяв сю нічну подію темою для своєї проповіді і видушив із грудей своїх слухачів багато глибоких зітхань малюнками міського зіпсуття та важких кар , які ждуть зіпсутих . Він витолкував Баранове тарабанення як поклик хорого , безтямного , але Божим пальцем діткненого чоловіка , поклик до всіх , щоб прокинулися з гріховного сну і пильнували своїх душ , що готові впастися в кігті пекольного ворога . Найгірше на тій історії вийшов Вагман . Пан комісар , діставши носа від старости , покликав його до себе і , скинувши на нього всю одвічальність за вчинок його сторожа , наганьбив його і вдодатку наложив на нього 50 ринських кари . З оцею новиною Вагман і прийшов до Євгенія , просячи у нього поради , що робити ? — Перша річ — не платіть ! — мовив Євгеній . — Комісар грозив екзекуцією . — Зробимо рекурс . Се засуд нічим не оправданий . Він знає се і не посміє екзеквувати вас . — Вай мір ! Вай мір ! — нарікав Вагман . — Се мені за те , що я приняв бідного чоловіка вашої віри . Без мене він був би згиб із голоду , бо ніхто не хотів приняти його . А тепер плати ще за нього кару . — Не бійтеся , пане Вагман ! — усміхаючись , мовив Євгеній . — Маю надію , що не будете платити нічого . Ну , а з Бараном що зробите ? — Що маю робити ? Можу його ще нині відступити пану комісарові або пану старості . Я його не потребую . Овва , яка мені з нього робота ! Не варт тої комірки , що в ній жиє . — Ну , ну , не говоріть , пане Вагман ! Все - таки він хоч дещо робить . Хоч браму замкне і відімкне . Розмова йшла в Євгенієвім кабінеті на поверсі , бо канцелярія задля свята була пополудні замкнена . Обговоривши справу рекурсу від комісарського присуду , Вагман значучо моргнув на Євгенія і почав з іншої бочки . — Ну , чую , що пан меценас були в Буркотині ? — Був . — І оглянули пан той ліс , що я згадував ? — Та так … бачив його , проїздячи . — Ну , і як пан меценас цінують його ? — Що ж , дуби гарні . Але я так мало розуміюся на тім . — Ах , пане меценасе ! А я пану говорю , прошу мені вірити , сам той ліс варт сто , півтораста тисяч . — Може бути , хоч я сумніваюсь . — Не вірять пан ? — Кажу вам , пане Вагман , що не розуміюся на тім інтересі . — Ну , а говорили пан з хлопами ? — Хлопи ані слухати не хочуть про купівлю . — Ну , розуміється . Я то так і догадувався . Де їм до того ! Їм страшно навіть подумати про такі гроші , хоч самі по дрібці ще більше тратять . Вони лиш тоді будуть цмокати та бідкати , коли хтось інший їм з - перед носа загребе гроші лопатою . Ну , а пан меценас сам ? — Щоб я купував Буркотин ? — А що ж ! Чому ж би ні ? Я пану меценасові улекшу . — Ні , пане Вагман . Я роздумав сю справу . Не можу братися до сього інтересу . — Чому ? — Тоді б я мусив покинути адвокатство і віддатися господарству . Я мусив би обчищувати маєток з довгів , зробитися невольником і покинути ту роботу , для якої способився .
Back Page 127 of 188 Page 127 of 188 Next Keep reading with translations Create a free account: 7 days of Pro, then 20 word translations a day or a paid plan.
