Skip the article text
— Де моя жінка ? — репетував Стальський . — Віддай мені жінку , а тоді говори і роби собі , що хочеш . — Кажу вам ще раз , її нема тут . Була перед тим у канцелярії , не застала мене , ждала і пішла , забувши отсей саквояжик . — Неправда ! Неправда ! Вона перед хвилею була тут і мусить бути тут . Ану , панове ! — мовив він , обертаючись до свойого товариства . — Перешукаємо се гніздечко . — Не смійте рушитися з місця ! — крикнув Євгеній . — Що , ти мені заборониш ? Ти , смаркачу ! — крикнув Стальський і рушив до дверей спальні . В тій хвилі Євгеній скочив до нього , одною рукою вхопив його за горло і здушив так , що Стальський тілько зіпнув і вибалушив очі , а другою пхнув його в груди так міцно , що Стальський , мов з пращі , вилетів за двері , через вузенький коридорик і з гуркотом покотився долі сходами . — За ним ! — крикнув Євгеній до інших , що стояли , не знаючи , що робити . Шнадельський перший сунувся наперед до Євгенія , але у сього в руці в тій хвилі блиснув револьвер , якого дуло опинилося на кілька цалів перед очима Шнадельського . — Прошу гречно : ось туди дорога ! — мовив Євгеній , держачи револьвер у простертій руці . Два панки , що держалися ззаду , перші висмикнулися з комнати , а за ними , цофаючися взадгузь , вийшов і Шнадельський . Євгеній замкнув за ними двері . Потім узяв з бюрка лампу і , застукавши до дверей своєї спальні , ввійшов досередини . В спальні горіла свічка . Регіни не було ані сліду . Тілько дверці , що вели зі спальні до маленьких сінець , які знов дверима виходили на ганок , показували , куди вийшла вона . Євгеній заглянув до тих сінець , на ганок — Регіни не було ніде . LVI Барана не було при тих подіях у Євгенієвім помешканню . Коли все товариство під проводом Стальського вийшло з шинку , Баран ішов також з ними . Та ось на вулиці його взяв за плече Шварц і заговорив стиха : — Відки , Баране ? — Був у Вагмана . — Він дома ? — Дома . — Сам ? — Сам . — Що робить ? — Не знаю . Певно , гроші лічить . Вислав мене на пошту . — На пошту ? — Так . З отсим листом . Велів надати за рецепісом і зараз вернути . — Давай сюди лист ! — шепнув Шварц . — Але ж я маю занести його на пошту , — сперечався Баран . — Я занесу сам . Давай ! — А рецепіс ? — Занесу Вагманові . Я й так маю поговорити з ним . — Ну , то про мене . Тут є гроші на рецепіс . — Не треба . Йди до шинку і кажи дати собі за них пива . Я зараз прийду . — А ви за свої зарекомендуєте ? — Так . Іди і не турбуйся . Баран пішов до шинку . Шварц забіг також за ним і , вскочивши до нижі , де сиділо перед хвилею товариство і де стояли ще ледво надпиті гальби пива , зирнув на лист , що таким дивним способом дістався йому в руки . Лист був адресований до графа Кшивотульського . — А се що таке ? — шепнув Шварц і , не думаючи довго , роздер коверту . В коверті була картка паперу і квит . На картці було написано по - німецьки : « Платячи мені гроші за відомі папери , ясновельможний граф забули у мене квит . Посилаю його поштою . Вагман » . А квит , нотаріально легалізований , виявляв , що за продані довжні папери , виставлені на ім'я пана Брикальського під застав його маєтності на суму 70 000 гульденів , граф Кшивотульський заплатив їх властителеві Вагманові умовлену суму 50 000 гульденів . Одержавши сю суму , Вагман передає папери графові і зрікається всякого дальшого права до них . Дата була нинішнього дня .
Back Page 165 of 188 Page 165 of 188 Next Keep reading with translations Create a free account: 7 days of Pro, then 20 word translations a day or a paid plan.
