Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
Від дванадцяти підписантів до п'ятдесяти восьми сторін
Антарктичний договір підписали у Вашингтоні 1 грудня 1959 року. Сторонами-засновницями стали дванадцять країн, науковці яких працювали в Антарктиці та навколо неї під час Міжнародного геофізичного року 1957-1958 років. Ці держави прийняли запрошення уряду США до участі в дипломатичній конференції, на якій узгодили текст. Договір набув чинності двадцять третього червня 1961 року.
Перші три статті договору закріплюють основні принципи. Антарктику дозволено використовувати лише в мирних цілях, свобода наукових досліджень і співпраця заради неї мають тривати, а науковими спостереженнями та результатами слід обмінюватися й робити їх вільно доступними. Стаття VII відкриває для інспекції в будь-який час усі райони Антарктики, зокрема станції, установки та обладнання.
Сім із дванадцяти країн-підписантів, а саме Австралія, Аргентина, Велика Британія, Нова Зеландія, Норвегія, Франція та Чилі, мали територіальні претензії, які інколи перекривалися. Інші країни жодних претензій не визнають, а США та Росія зберігають так звану основу для претензій.