Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
Картини в сланцевій шахті Манод
Під час Першої світової війни Національна галерея в Лондоні вже ховала картини під землею: 1917 року частину колекції перевезли на невикористовувану станцію метро Олдвіч, розташовану на глибині 33 метрів. Коли почалася Друга світова, галерея знову шукала безпечне місце.
3 вересня 1939 року, коли Британія оголосила війну Німеччині, команда галереї завершила десятиденне перевезення близько двох тисяч картин до кількох місць у сільській Англії та Уельсі. Але це був лише початок. Улітку 1940 року вторгнення до Британії здавалося неминучим. Розглядали навіть ідею відправити картини кораблем до Канади, проте директора галереї Кеннета Кларка непокоїли можливі атаки німецьких підводних човнів. Прем'єр-міністр Вінстон Черчилль цю ідею одразу відхилив. Він заявив, що картини треба ховати в печерах і підвалах, але жодна не повинна залишити острів.
Новим завданням наукового радника галереї Ієна Ролінза стало знайти сховище. Його команда оглядала тунелі, печери й шахти і зрештою знайшла Манод, покинуту сланцеву шахту на північному заході Уельсу, неподалік міста Бленай-Ффестиніог.