Українська авангардна архітектура 1920-х років: конструктивізм та його спадщина
Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
Перше десятиліття після революції 1917–1921 рр. стало для України парадоксальним часом: у контексті нового радянського режиму тут склалися умови для дивовижного архітектурного та мистецького розквіту. Авангардні архітектори отримали безпрецедентні можливості для реалізації своїх концепцій — держава потребувала нових будівель для нових інституцій, і молоді архітектори, що сповідували конструктивізм, виявились до цих завдань надзвичайно придатними. Сьогодні спадщина українського архітектурного авангарду 1920-х є предметом наукових досліджень, туристичних маршрутів і гострих дискусій про збереження.
Конструктивізм як архітектурний рух виник на початку 1920-х в умовах загального захоплення ідеями машинної цивілізації, раціональності і соціальної інженерії. Його ключові принципи: підпорядкування форми функції, відмова від декору як «буржуазного пережитку», використання нових матеріалів — залізобетону, скла, сталі — і осмислення будівлі як «машини для проживання» або «машини для праці». В СРСР конструктивізм набув особливого значення: він позиціонувався як «пролетарська архітектура», що протистоїть як буржуазному еклектизму, так і дворянській неокласиці.
В Україні конструктивізм мав два центри — Харків і Київ, причому Харків у 1920-х рр.
