Герменевтика українського міту: від архаїки до постколоніального переосмислення
Read this article out loud
Start the microphone and read at your own pace. Words light up as you go, and nothing stops you when one comes out wrong.
Your audio never reaches MovaReader: your browser is what recognises it. Privacy Policy
Sign in to keep this session in your reading history.
Герменевтика українського міту: від архаїки до постколоніального переосмислення
Міф — не вигадка і не казка. Міф — це спосіб осягнення світу, мова, якою культура говорить про найглибші питання буття: звідки ми, хто ми, куди йдемо. Герменевтика — мистецтво тлумачення — дозволяє читати міф не як наївну оповідь, а як складний текст, у якому зашифровані колективні переживання, уявлення про час, смерть, родючість, владу.
Українська міфологічна традиція — одна з найбагатших у слов'янському світі, і водночас одна з найменш вивчених у порівняльному контексті. Причини цього парадоксу лежать у кількох площинах: деструктивна дія хрещення на дохристиянські вірування, систематичне пригнічення народної культури за часів польського і московського домінування, радянська фольклористика, що редагувала і «нормалізувала» збережені записи відповідно до ідеологічних вимог.
Проте архаїчна основа зберіглась у прихованому, трансформованому вигляді. Вона виявляється у весільних і поховальних обрядах, у купальських піснях, у назвах місяців і свят, у народній медицині, у казкових сюжетах.
