Nation and Narration in Ukrainian Cultural Journalism C2
Explore how national identity is constructed in Ukrainian cultural journalism from Franko to Zhadan. C2 Ukrainian with political and cultural theory terminology.
Нації та нарація: конструювання національного образу в українській культурній публіцистиці
Reading for practice
Read for free. Create an account to translate words, save progress, and practise.
This article analyzes mechanisms of national identity construction in Ukrainian cultural journalism from Franko and the Sixtiers to Zabuzhko and Zhadan. Designed for C2 learners. Covers imagined communities, narration, performative speech acts, cultural construct, and resentment as an analytical framework.
Публіцистика — один із найважливіших інструментів виробництва таких нарацій. Вона поєднує аналіз і переконання, факт і риторику, академічний аргумент і популярний жест. Культурна публіцистика — особлива її форма, що оперує символічним капіталом культури: мистецтвом, літературою, мовою, традицією — для артикуляції уявлень про «нас» як спільноту.
В українській традиції культурна публіцистика має особливе значення, бо виникла в умовах, де нація існувала без держави. Без власної держави, без права на освіту рідною мовою, без повноцінного університету і академії, просвітники ХІХ — початку ХХ ст. мусили будувати символічні підстави нації через слово: газетну статтю, ессе, памфлет, передмову до книги. Тарас Шевченко як поет-публіцист, Іван Франко як критик і ідеолог, Михайло Грушевський як учений і політик — всі вони розуміли: сила нарації є силою нації.
Іван Франко залишив корпус культурної публіцистики, що, попри свою давнину, залишається надзвичайно актуальним для розуміння механізмів конструювання національного образу. Його стаття «Поза межами можливого» (1900) — блискучий приклад того, як публіцистика будує колективну суб'єктивність: Франко звертається до українців як до спільноти, яка ще тільки стає, і через це звернення саму цю спільноту конституює. Перформативна функція мовлення тут очевидна: говорячи «ми, українці», Франко робить «нас» реальністю.
ХХ століття принесло докорінну зміну умов виробництва національного наративу. Радянська власть монополізувала публічне слово і нав'язала єдину версію того, хто є «ми» і якою є «наша» культура. У цій версії «ми» — радянський народ, частиною якого є «братній» малоросійський або «малороссийский» народ; «наша» культура — сoціалістична за змістом і «национальная по форме».
Протистояння цій нав'язаній нарації стало справою честі для шістдесятників. Їхні есе і статті — Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965), В'ячеслава Чорновола «Лихо з розуму» (1967), Євгена Сверстюка «Собор у риштованні» (1970) — є водночас культурологічними розвідками і національно-визвольними маніфестами. Вони будують альтернативний образ «нас»: нас як окремої, гідної, пригнобленої культурної нації, що має право на власний голос.
Особливо цікавим у цьому контексті є есе Дзюби. Воно написане у «лояльній» марксистській термінології — не для конспірації, а для того, щоб показати радянській владі її власне відображення: радянська нація — за її власними конституційними принципами — має право на рівність. Риторична стратегія Дзюби — повертати системі її власні постулати, демонструючи, де вона відступає від проголошених норм. Це публіцистична юдо, що використовує силу противника проти нього.
Після здобуття незалежності 1991 року завдання культурної публіцистики радикально змінилось. Тепер іде не про виживання нації в ворожому середовищі, а про те, якою ця нація буде: відкритою чи закритою, громадянською чи етнічною, орієнтованою на Захід чи на Схід. Дискусія, що відбувається в публіцистиці 1990-2000-х рр., є суперечкою про дефініцію «нас».
Оксана Забужко у «Хроніках від Фортінбраса» (2000) і «Нотатниках» формулює концепцію «ввічливого геноциду» — систематичного знищення культурної і демографічної субстанції нації засобами, що не підпадають під юридичне визначення геноциду, але мають той самий кінцевий результат. Ця концепція є водночас аналітичною і полемічною:
About this article
What you'll learn
imagined communities, narration, cultural construct, performative function, resentment, identity discourse, journalistic genre, decolonization
This article analyzes mechanisms of national identity construction in Ukrainian cultural journalism from Franko and the Sixtiers to Zabuzhko and Zhadan. Designed for C2 learners. Covers imagined communities, narration, performative speech acts, cultural construct, and resentment as an analytical framework.
Comments
Log in to leave a comment
LoginNo comments yet. Be the first!
