Skip the article text
ДОРОГОЮ ЦІНОЮ ОПОВІДАННЯ Діялось це в тридцятих роках минулого століття . Українське поспільство , поборене у класовій боротьбі , з ярмом панщизняної неволі на шиї , тягло свою долю з глухим ремством . То не віл був у ярмі , звичайний господарський віл , якого паша й спочинок могли зробити щасливим : ярмо було накладене на шию дикому турові , загнаному , знесиленому , але овіяному ще степовим вітром , із невтраченим іще смаком волі , широких просторів . Він ішов у ярмі , скорившись силі , хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю , і тоді він хвицав ногами і наставляв роги … Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі . Свіжі традиції волі , такі свіжі , що часом трудно було відрізнити сьогодні од вчора , підтримували жевріючу під попелом іскру . Старше покоління , свідок іншого життя , показувало ще на долонях мозолі від шаблі , піднятої в оборону народних і людських прав . Пісня волі , споетизованої , може , в дні лихоліття , чаруючим акордом лунала в серцях молоді , поривала її туди , де ще не чуть кайданів , скованих на людей людьми . На широкі басарабські степи , вільні , без пана й панщини , рвалась гаряча уява й тягла за собою сотки й тисячі … От хоч би там за Дунаєм , гей там за Дунаєм ! . . Недобитки січової руїни , хоробріші , завзятіші , не скорились ворогові , звили собі гніздо в Туреччині й возили звідти на Вкраїну , мов контрабанду , палкі заклики у кіш на волю , до січового братерства . Ярами , коритами висхлих річок , лісовими нетрями , прикриваючись нічною темрявою , ховаючись мов од дикого звіра , тікало од пана і панщини все , що не заплісніло в неволі , не втратило живої душі , тікало , щоб здобути собі те , за що предки виймали шаблі з піхов або ставали до бою з кіллями та вилами … А тим часом ворог не дрімав . Власники душ , повернених у робуче бидло , записаних у господарський інвентар дідича разом з волами й кіньми , найбільш боялись того неспокійного , вільнолюбного духа народнього , бо його ніяк не можна було припасувати до панських інтересів , погодити з незмірними скарбами , які давала панові оброблена хлопом українська земля . Віковічна боротьба двох станів , панського й мужичого , боротьба хронічна , що часом приймала гострі форми й бурею проносилась над нещасним краєм — ніколи не кінчалась , бо й не могла скінчитися , хоч пан переміг . Ще недавно , вмившись в Умані власною кров'ю і накидавши в Кодні стіжок гайдамацьких голів , пан смакував перемогу , пильно обороняючи свої права на живий робочий інвентар — хлопа . Хлоп протестував , хлоп тікав на вільні землі , рятуючись , як міг , од панщини , лишаючи на рідній землі все дороге , все миле його серцю . Але й там , далеко від рідних осель , настигала його панська рука . На вільних землях зорганізовані були на втікачів лови , справжні облави , як на вовка або ведмедя . По всій Басарабії ганяли дозорці , вистежуючи скрізь по ровах , стогах сіна , комишах болотяних річок збіджених , змордованих людей . На півдні Басарабії , од бистрого Прута , по лівім боці Дуная аж ген до моря стояло на чатах військо і заслоняло волю , що там , за широким Дунаєм , за зеленими прибережними вербами , синіла десь у чужій країні … Голову втікача оцінено . За кожного спійманого прибережні козаки діставали плату . Сотки , тисячі нещасних попадалися до рук козакам — и мусили випити гірку до краю . Лиха доля чекала втікача : його оддавано в некрути , засилано на Сибір , катовано канчуками , тавровано мов худобу або з оголеною напів головою , збитого , збасаманеного , одсилано в кайданах назад до пана , знов у неволю , на панщину … Чого він міг сподіватися вдома від пана ? А проте , мов талії води під теплим подихом весни , річкою текло вкраїнське селянство туди , де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю , а ні — то полягти кістками на вічний спочинок …
Back Page 1 of 35 Page 1 of 35 Next 