Skip the article text
Тіло — одна з найстаріших і водночас найбільш замовчуваних тем в українській літературній традиції . Якщо в античній культурі тіло було предметом філософського захоплення , а в добу Ренесансу — об'єктом художнього осмислення , то в українській словесності тілесність довгий час залишалась у зоні табу або строго регламентованої репрезентації . Це замовчування не випадкове : воно є продуктом кількох взаємопов'язаних ідеологічних систем — православного аскетизму , народницької естетики та радянського пуританізму . Народницька традиція XIX століття , що мала колосальний вплив на формування літературного канону , розглядала народ як колективний суб'єкт — страдницький , але морально бездоганний . Тіло в цій системі координат могло з'являтись лише як жертовне тіло — тіло , що страждає під гнітом , тіло , що гине в боротьбі . Сексуальність , тілесна насолода , хвороба як тілесний досвід — усе це залишалося за кадром або виражалося через алегорію і натяк . Шевченківська « покритка » уособлює жертовне жіноче тіло , але тілесна конкретика уникнута максимально . Перший значний прорив стався у добу Модернізму на початку ХХ століття . Леся Українка , Михайло Коцюбинський , пізніше Микола Хвильовий і « Розстріляне відродження » відкрили тіло як складний культурний і психологічний феномен . Коцюбинський у « Тінях забутих предків » і « Сонячному промінні » вводить тіло в природний і чуттєвий контекст : тілесне переживання стає способом злиття зі світом , медіатором між людиною і природою . Це — руссоїстська за духом тілесність , пронизана символістською естетикою . Микола Хвильовий іде далі . У його прозі — особливо у « Я ( Романтиці ) » і « Синіх етюдах » — тіло стає ареною психологічних суперечностей , відображає внутрішні розриви особистості у часи революційних потрясінь . Насилля над тілом у Хвильового не евфемізується : страта , катування , самогубство описані з тієї зоровою точністю , що наближає прозу до натуралізму , — але це натуралізм психологічно мотивований , а не самоціль . Радянський період приніс тотальну ресексуалізацію тіла у зворотному напрямку — до стерилізованого , соціалістичного тіла праці . Тіло героя радянського роману продуктивне , здорове , позбавлене специфічної чуттєвості . Сексуальність відсутня або виглядає як розваги дрібнобуржуазного елементу . Це стерилізоване тіло функціонує в дискурсі колективізму , де особистий тілесний досвід є незначущим . Дисиденти і « шістдесятники » протиставляли цій тілесній стерилізації акцент на індивідуальному , суб'єктивному досвіді . Василь Стус вводить у поезію образ тіла як в'язниці й одночасно як притулку духу . Тіло в Стуса — тюремне тіло , тіло , зламане фізичним переслідуванням , але тіло , через яке говорить невмируща особистість . Ця парадоксальна тілесна суб'єктивність — тіло , що страждає , але не підкоряється — стає одним із ключових образів правозахисної поетики . Кардинальна зміна у репрезентації тіла відбувається після 1991 року і особливо в 1990 - х роках , у добу так званого « літературного буму » . Видавничий простір відкрився для авторів , що порушували табу тілесності напряму : з'явилась еротична проза , ґендерна рефлексія , опис хвороби і смерті без евфемізмів . Нова хвиля авторів — Оксана Забужко , Юрій Андрухович , Тарас Прохасько — переосмислили традицію через призму тілесного досвіду . Оксана Забужко у романі « Польові дослідження з українського сексу » ( 1996 ) здійснила революцію для всієї традиції . Вперше в центрі канонічного україномовного роману — жіноче тіло як суб'єкт , а не об'єкт , жіноча сексуальність як простір самопізнання і культурної рефлексії . Забужко показує , як колоніальна травма , передана через мову і культуру , відтворюється у тілесних практиках , у тому , як жінка і чоловік відносяться одне до одного . Тіло у неї — не тільки особисте , а й політичне : сексуальні відносини є мікромоделлю владних відносин .
Back Page 1 of 2 Page 1 of 2 Next Keep reading with translations Create a free account: 7 days of Pro, then 20 word translations a day or a paid plan.
