Memory Phenomenology in Ukrainian Prose C2: Zabuzhko, Zhadan
Analyze the phenomenology of memory in works by Zabuzhko, Andrukhovych and Zhadan. C2 Ukrainian with academic memory theory and literary criticism terminology.
Феноменологія пам'яті в новітній українській прозі: Забужко, Андрухович, Жадан
Reading for practice
Read for free. Create an account to translate words, save progress, and practise.
This article explores phenomenological approaches to memory in contemporary Ukrainian prose through Zabuzhko, Andrukhovych, and Zhadan. Designed for C2 learners. Covers Ricoeur, Nora, and Hirsch theories: narrative identity, lieux de mémoire, postmemory, and cultural archaeology of trauma.
Ця теоретична рамка надзвичайно продуктивна для аналізу новітньої української прози — літератури, що виникла в умовах подвійного тиску: необхідності осягнути травматичне радянське минуле і водночас сформулювати відповіді на виклики теперішнього. Три постаті — Оксана Забужко, Юрій Андрухович і Сергій Жадан — репрезентують різні стратегії роботи з пам'яттю, що визначають також відмінні художні стилі і читацькі аудиторії.
Оксана Забужко будує свою прозу на тому, що можна назвати «культурною археологією пам'яті»: вона прагне розкопати шари замовчування, ідеологічного нашарування, рухаючись до первинної травми. У романі «Музей покинутих секретів» (2009) — найбільш масштабному з її творів — пам'ять функціонує через три часові пласти: ОУН-підпілля 1940-х, радянська сучасність 1970-х і постмодерна теперішність 2000-х. Ці пласти взаємопроникають через сни, документи, артефакти.
Забужко демонструє, як пам'ять передається не лише через свідоме нарратування, а через тіло, через симптоми, через нез'ясовний дискомфорт. Її персонажі «пам'ятають», не знаючи, що пам'ятають: несвідома пам'ять про травму дідів проявляється у поведінкових патернах і емоційних реакціях онуків. Це рікерівська «незавершена трактування» — невиліковані рани минулого, що продовжують кровоточити у нових поколіннях.
Методологічно цікаво, що Забужко вибудовує пам'ять як детективну інтригу: героїня-журналіст Дарина реконструює долю Оксани Катранник через фрагменти — листи, фотографії, спогади свідків. Ця наративна стратегія відповідає рікерівській ідеї «нарративної ідентичності»: ми розуміємо себе через розповіді, що їх будуємо про себе і своїх предків. Реконструювати пам'ять — означає реконструювати ідентичність.
Юрій Андрухович є антиподом Забужко у підході до пам'яті. Якщо вона — археолог, що розкопує шари, то він — іронічний мандрівник, що тікає від пам'яті, але постійно на неї натикається. У «Перверзії» (1996) і «Дванадцяти обручах» (2003) пам'ять з'являється не як системний проект, а як раптові вторгнення — образи, запахи, музичні фрагменти, що руйнують теперішнє.
Андрухович розробляє те, що можна назвати «карнавальною пам'яттю» — пам'яттю, що не поважає ієрархій і хронологій, змішує велике і мале, трагічне і фарсове. Проста деталь — смак вина, що пили на вечірці, — може відкрити доступ до пласту вражень, що його не відкриє жодне свідоме зусилля. Це мнемонічна анархія, що нагадує пруствівський «involuntary memory» — мимовільне пригадування, що Пруст описав у «Пошуках утраченого часу».
Пам'ять у Андруховича завжди пов'язана з місцем — і передусім із Галичиною, з Франківськом, із простором Центральної Євробопи, що кілька разів змінювала своїх господарів. Ця «топографія пам'яті» — ідея, розроблена французьким істориком П'єром Нора у його концепції «місць пам'яті» (lieux de mémoire) — лежить в основі всього андруховичівського проекту: місто зберігає пам'ять у своїх назвах, архітектурі, кулінарних традиціях, навіть у діалектних формах мови.
Сергій Жадан радикально відрізняється від обох. Якщо Забужко заглиблюється в архів і осмислення, а Андрухович — у іронічно-карнавальне мандрування, то Жадан занурюється в безпосередній досвід людей, витіснених на узбіччя великих наративів. Його персонажі — це ті, чию пам'ять ніхто не фіксує, бо вони не вписуються у жодну версію офіційної або опозиційної «великої розповіді».
У «Ворошиловграді» (2010) і «Інтернаті» (2017) пам'ять присутня як те, чого немає — як відсутність, лакуна, забуття. Персонажі Жадана живуть у просторі пост-пам'яті:
About this article
What you'll learn
phenomenology of memory, postmemory, narrative identity, lieux de mémoire, cultural trauma, involuntary memory, cultural archaeology
This article explores phenomenological approaches to memory in contemporary Ukrainian prose through Zabuzhko, Andrukhovych, and Zhadan. Designed for C2 learners. Covers Ricoeur, Nora, and Hirsch theories: narrative identity, lieux de mémoire, postmemory, and cultural archaeology of trauma.
Comments
Log in to leave a comment
LoginNo comments yet. Be the first!
