Salta il testo dell’articolo
III — Що тобі ? — прискочила Соломія до Остапа і піддержала його . Вона вся похолола і тремтіла од жаху . — Ой , — тихо стогнав Остап , — поцілив мене отут , під серце … Соломія немов не розуміла того , що сталося . Вона торсала Остапа за одежу , тягла його з собою і з жахом повторяла : — Тікаймо , тікаймо , він ще стрілятиме , він вб'є тебе … Помітивши , що Остап не рушиться з місця , вона вхопила його під руку і сливе поволокла за собою . Вона вскочила у комиші й бігла прудко , наскільки позволяв це Остап та густий очерет . Тряский ґрунт плавнів вгинався під нею , як на пружинах . Ноги грузли часом по коліно в цмоковині , цупкий комиш ламався , тріщав та бив її по лиці , плутався під ногами , а вона бігла усе вперед , понята жахом , нічого не помічаючи , бажаючи тільки забігти якмога далі , укритися від наглої смерти . Остап несвідомо піддававсь їй . Він біг за нею , хоч з кожним віддихом і рухом кололо йому в грудях і нападали часом млості , а спід руки , якою він затуляв рану , стікало щось тепле й мокре . — Аби лиш перебігти оце місце … аби лиш перебігти … і все минеться … і нічого лихого не буде , — блукали думки в його голові , і він біг , напружуючи останні сили , аби не відстати від Соломії . Врешті він почув , що мліє . — Стій … не можу … — шепнув він , опускаючись додолу . — Що тобі ? — опритомніла молодиця , схилившись над ним . — Крови багато витекло , — насилу вимовив Остап . — Тебе зранено ? де ? — скрикнула Соломія , опускаючись перед ним на коліна та намагаючись розглянути рану . Але було темно , як у льоху . Не видно було навіть комиша , що стирчав густо , мов жито на ниві , круг них . — Де тебе зранено ? — Отут , під серцем . Соломія провела рукою по його грудях і намацала мокру й липку сорочку . Остап сикнув од того дотику . В голові у Соломії розвиднилось . Жах її щез без сліду . Вона знала , що робити . Обережно розщебнула йому сорочку й одкрила груди . Цього було мало . Вона роздерла пазуху , одліпила скривавлену сорочку ; потім одшматувала довгий пас з своєї підтички і з поміччю Остапа тісно зав'язала йому рану . — Води ! — попрохав ранений . Води ! це легко було сказати ! У цій пітьмі , у цій чорній невідомій пустині , де доволі було зробити кілька ступнів , щоб заблудитись , трудно було шукати воду . Серце Соломіїне рвала та прозьба Остапова , а голова шукала способу . Ба ! адже вони на воді ! про це свідчить трясовина , що вгинається під ногами . Соломія спробувала викопати рукою ямку і справді докопалась до води . Була це густа , гнила й тягуча рідина , з противним духом аеру . Соломія зачерпнула її у пригорщі й подала Остапові . Той змочив уста , але пити її не міг . Соломія змочила йому чоло , скинула з себе верхню одежину й підмостила йому під голову . Проте , щоб пускатись в дорогу у таку пітьму в невідомій стороні , не було й гадки . Треба було дочекатися світу . Остап лежав на очереті й почувавсь ослабленим . В грудях у нього хрипіло й було боляче дихати . Не то сон , не то забуття склепляло повіки . — Ти тут , Соломіє ? — питав він і дрімав далі .
Indietro Pagina 15 di 35 Pagina 15 di 35 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
